Від брехні ПЦУ вже просто нудить
Про кого був «З'їзд представників захоплених храмів Української Православної Церкви».
Тут один земляк, - представник ПЦУ, - ополчився на З'їзд представників захоплених храмів Української Православної Церкви, в якому також взяли участь віряни УПЦ з Волині. Мовляв, «кого вони там збирають, якщо все відбулося добровільно?». Сам він родом з Горохівщини, а його тато займає у цьому районі високу церковну посаду, тому у приклад навів свій рідний край, доводячи, що з 40-ка парафій УПЦ на Горохівщині, які "перейшли" до ПЦУ, всі зробили це добровільно. Хотів би зробити «розбір польотів», бо від цієї брехні вже просто нудить.
ТЕЗА №1 «Хто є родом з тих синьооких земель і хто там живе – підтвердить, що всі без виключення громади, які змінили свою юрисдикцію (з РПЦвУ до ПЦУ), приймали рішенням згідно не лише традицій і звичаїв, але й чинного Українського законодавства – шляхом голосування, де перевага надавалась більшості. А співвідношення по громадах в Горохівському районі в середньому були такі: 80-95% парафіян за ПЦУ, десь 5-15% проти зміни юрисдикції».
АНТИТЕЗА. Горохівський район, село Хмельницьке, Свято-Покровська парафія УПЦ. Збори, присвячені питанню конфесійної приналежності парафії, скликалися кілька разів. 1 - з ініціативи прихильників ПЦУ, 2 - з ініціативи прибічників УПЦ та голови релігійної організації - настоятеля (на других зборах брали участь і представники духовенства ПЦУ, був на них присутній також особисто я).
Опісля перших зборів, в яких брали участь виключно представники ПЦУ, ВОДА, навіть не маючи на руках установчих документів парафії, документаційно перевела її в ПЦУ (так само було і в абсолютній більшості інших подібних випадків). Чи можна вважати такі збори об'єктивними? Навряд. Здається, що згідно законодавства, на якому так наголошує автор, рішення зборів може вважатись легітимним, лише коли у ньому візьмуть участь представники усієї парафії, а не однієї з її сторін, які розділились у думці.
Натомість в других зборах взяли участь представники обох сторін. Модерувати їх взялась особисто пані сільська голова (не пам'ятаю, як саме її звати, бо ситуація мала місце майже 2 роки тому). Коли відбулося голосування, в якому брали участь представники обох сторін, виявилось, що вірян УПЦ виявилось більше кількісно (все запротокольовано). Співвідношення голосів було приблизно 45% на 55% на користь УПЦ. Нагадую, що закон, на який так люблять посилатись в ПЦУ, особливо коли він вигідний для них, передбачає зміну підлеглості у випадку, коли за це проголосують 2/3 усіх членів громади. В даній ситуації, як можете розуміти, 2/3 у прибічників ПЦУ не було. Попри те, що все було запротокольовано і підписано представниками обох сторін, окремим прихильникам ПЦУ такий стан справ не сподобався, і вони почали заявляти, що не пустять віруючих УПЦ у храм.
Після тривалих дискусій вдалося дійти компромісу, який так люблять використовувати в ПЦУ, коли вони в меншості - використовувати храм почергово. Заради збереження миру у селі, обидві сторони погодились на такий розклад, хоча віряни УПЦ могли і не погоджуватись на це, оскільки, згідно закону, правда була на їхньому боці.
Деякий час (близько року) УПЦ і ПЦУ користувались храмом по черзі і, в принципі, не конфліктували. Попри це, одного дня, священик УПЦ з вірянами більше не змогли потрапити у храм, оскільки прибічники ПЦУ замінили на дверях замки і заявили, що більше не допустять їх звершувати Богослужіння, оскільки храм тепер належить їм. На аргументи про те, що обидві сторони досягали певних домовленостей, під якими ставили свої підписи, прихильники ПЦУ відповіли щось, типу "ми передумали". З того часу і дотепер громада УПЦ вимушена звершувати Богослужіння у пристосованому приміщенні.
ТЕЗА №2. «За 2 роки з часу виходу з-під юрисдикції РПЦвУ до ПЦУ – жодна (!) з 40 громад не повернулася в лоно Московського Патріархату. Священники, які перейшли до ПЦУ, жодного разу не пожалкували про свій і громади вибір, ба більше – задоволені і дякують Богові, що так сталося. Пишу це не з власних домислів, але маю підтвердження всього сказаного від тих парафіян і духовентсва, про яких йде мова».
АНТИТЕЗА. Вихід з-під юрисдикції передбачає під собою той факт, що ті 40 громад, про які згадує автор, припинили своє існування юридично і фактично. З упевненістю можу сказати, що ця інформація також не відповідає дійсності. Так, ті 10 парафій УПЦ, в яких переходи очолив священик, припинили свою діяльність. Це продиктовано об'єктивними причинами, про які я розповім окремо.
Ще кілька громад, також перестали існувати, оскільки тиск на священиків був настільки сильним, що вони просто не витримували цього глумління над собою і своїми сім'ями. Попри це, в цих селах досі залишаються віряни УПЦ, які вимушені відвідувати храми в сусідніх населених пунктах. Приклад - село Кутрів Горохівського району. Під час так званого голосування за перехід до ПЦУ (так зване воно тому, що відбувалось зовсім не згідно закону, про який так люблять згадувати опоненти, а перереєстрація взагалі відбулась лише ледь не за півроку після усіх подій), сторону УПЦ зайняли близько 30-40 чоловік.
"Перемога" ПЦУ в Кутрові була хиткою, а священик виконував свої повноваження ще майже 2 тижні. Прихильники ПЦУ, відчувши, що можуть втратити свою перевагу, вирішили діяти більш радикально і буквально витравили з парафіяльного будинку (а потім і з села) на двір священика з дружиною, яка близько місяця тому народила двійню. Доречі, будинок, який так був потрібен "новому батюшці", до цих пір не є повноцінно заселеним (використовується час від часу, зазвичай не за призначенням), оскільки останній проживає у сусідньому Берестечку де також має місце свого постійного служіння.
Попри те, що сталося, у Кутрові залишилося близько 4-5 вірних УПЦ сімей (близько 20-25 чоловік). Ці відважні люди не згодилися з тим, що відбулось та попри цькування продовжують залишатись членами УПЦ, відвідуючи Богослужіння у сусідньому Берестечку (в якому, доречі, також захопили храм УПЦ).
У решті ситуацій з "переходами" до ПЦУ на Горохівщині ситуація є такою, що майже всі парафії УПЦ (а таких є близько 25-ти), у яких було захоплено храми, продовжують свою діяльність. Хтось звершує Богослужіння у пристосованих приміщеннях, а інші - побудували або будують нові храми. З тих, хто побудувався або будується можна назвати згадані автором Скобелку та Берестечко, село Піски, село Угринів, села Смолява та Широке та інші.
Щодо того, що жодна з цих громад "не повернулась". Можливо автор не в курсі, але ВОДА повністю заблокувала реєстрацію нових та внесення змін до установчих документів старих громад УПЦ. Якби такої блокади не було, думаю, що з тих 40 "переходів" на горохівщині, юридично ПЦУ змогла би оформити лише 10-15.
ТЕЗА №3. «Здорове життя української парафії є можливим завдяки вільному вибору, а не через «захоплення», про яке говорили цими днями представники «гонимої». Силоміць милим не будеш».
АНТИТЕЗА. ПЦУ на Волині вперто доводила, що силоміць таки можна стати «милим». У десятках випадків, навіть не чекаючи розпоряджень ВОДА про перереєстрацію, прихильники ПЦУ брутально виламували двері храмів, зрізали замки, в окремих випадках навіть влаштовували бійки і шарпанину. Я вже мовчу про адміністративний тиск, який спричинявся на віруючих. З фразою «не проголосуєш за перехід - звільняйся з роботи», неодноразово лунала на адресу віруючих УПЦ не лише на Горохівщині, а й по всій Волині. Особливо від таких утисків страждали так звані «бюджетники». Тому, щодо «вільного вибору» - я би не поспішав з твердженнями.
ТЕЗА №4. «Священники, які перейшли до ПЦУ, жодного разу не пожалкували про свій і громади вибір, ба більше – задоволені і дякують Богові, що так сталося. Пишу це не з власних домислів, але маю підтвердження всього сказаного від тих парафіян і духовентсва, про яких йде мова.»
АНТИТЕЗА. Щодо того, що священики, які перейшли до ПЦУ, жодного разу не пожалкували. Я би радив ПЦУ ретельніше перевіряти свої «підтвердження», оскільки особисто я знаю як мінімум 2 випадки, коли ті священики, які перейшли, приходили в єпархіальне управління УПЦ та просились назад, однак отримували одну єдину умову, яка їх не влаштовувала – «відновлювати парафіяльне життя тієї громади, яку вони «злили».
Решта з тих, хто перейшов, у своїй більшості пішли на цей крок лише через страх перед невідомістю та призвичаєння до обжитих місць. Максимум 2-3 змінили підлеглість свідомо, з особистих переконань.
Крім того, ці «переходящі» стали свідками внутрішніх конфліктів в ПЦУ, оскільки переходили під юрисдикцію однієї новоутвореної єпархії, а опинялись під контролем іншої, керівник якої виявлявся в усіх ситуаціях «більш переконливим». З цього приводу, між двома представниками високих чинів ПЦУ на історичній Волині виник конфлікт, внаслідок якого один подав скаргу на іншого вищому керівництву. Попри це, парафії залишились під контролем «більш переконливого», але після цього (і не лише цього) останній втрапив в опалу, навіть ставши антигероєм у ПЦУ, таким собі, антипапою.
Що ж тут залишається? Тільки дякувати Богові, що взагалі не позбулися всього. Хоча, були і такі, які позбулися. Думаю, вони себе упізнають самі. На особистості переходити не бачу потреби.
ПІДСУМОК. Щоб ви собі розуміли, наведені приклади стосуються лише Горохівського району, а по всій Волині (та і Україні) їх є набагато більше. Що б там не розповідали наші опоненти, в більшості випадків з так званими переходами до ПЦУ, громади УПЦ зберегли своє існування, приумножились, відбудувались або знаходяться на цій стадії.
Доречі, не так давно, буквально кілька місяців тому, той, що «більш переконливий», в одному зі своїх інтерв'ю розповідав про те, що у них кадрового голоду немає. Так от і це неправда. У значній кількості захоплених храмів УПЦ відправи звершуються не регулярно - максимум два рази на місяць. На деякі з таких парафій прихильники ПЦУ вимушені запрошувати собі настоятелів аж з сусідніх областей, наприклад, з Львівської. В інших ситуаціях, наприклад, як у згаданому вище Кутрові, парафія переведена у розряд другорядних, тобто, призначений туди священик ПЦУ до цього вже мав парафію і їй він приділяє значно більше уваги, аніж тій, яку йому передали після «переходу». І це ще далеко не всі особливості «переходів» до ПЦУ, про які можна було би розповісти.
Таке от.
П.С. Джерело, яке опублікувало тези земляка, додаю у коментарях.
