Митрополит Онуфрій про війну на Сході
Интервью митрополита Онуфрия на русском языке: http://uoj.org.ua/novosti/nasushchnyj-vopros/intervyu-mitropolita-onufriya-o-vojne-na-donbasse
–Владико Онуфрію, нині на Українську Православну Церкву чиниться безпрецедентний тиск. На відміну від інших українських церков, Ви не підтримуєте антитерористичну операцію на Сході України. Через це на Вас і на Церкву постійно виливається бруд у ЗМІ, таким чином, напевне, намагаються вбити клин між суспільством та УПЦ. Цим вміло користуються Ваші опоненти, під благовидним приводом в Україні масово захоплюють храми в регіонах, дійшло навіть вже до того, що з трибуни Верховної Ради періодично лунають заклики передати Києво-Печерську або Почаївську Лавру більш патріотичній церкві. Тим не менш, Ви надалі займаєте достатньо жорстку позицію по конфлікту на Донбасі. Чому Ви не хочете піти на компроміс з владою, враховуючи, у якому скрутному становищі опинилась УПЦ?
–Відповідаючи на це запитання, я хотів би спочатку зробити екскурс в історію. Коли на землю прийшов Спаситель, Син Божий, і прийняв на себе нашу людську природу, то єврейський народ чекав від Нього, що Він буде саме тією людиною, тим героєм, який організує, або створить, або відновить Царство Ізраїльське. Але цього не сталося. І коли Христа питали про це, то він казав, що моє Царство, яке я проповідую, є не від цього світу. Спаситель творив багато чудес. Коли Господь воскресив праведного Лазаря, то дуже багато людей увірували в Нього. Згодом зібрався Синедріон: первосвященики, фарисеї. І вони сказали таку річ: «Дивіться, усі люди йдуть за Ним: якщо так далі буде тривати, то прийдуть римляни і заволодіють нами». Тобто вони вважали, що ці дії Спасителя – це не патріотичні дії. І коли Спасителя судили, Його звинувачували в тому, що Він є противник Кесарю, тобто римському царю, імператору. Роблячи висновок з того, що сказано, наш Спаситель був звинувачений в тому, що Він не був патріотом. Що Він не підтримував політичні ідеї, які існували на той час на тій землі, на якій Він жив. Але хто може сказати, що це правда? Спаситель прийшов, щоб усіх людей обійняти, врятувати, визволити від гріха. А йому такий ярлик пришили. І Господь сказав: «Як зі мною чинили, так будуть чинити з вами». Ми є Церквою Христовою. Канонічна Церква – це Церква, яка ґрунтується на тих постановах, які дав Христос і дали апостоли. І на всі часи, скільки наша Церква існує, нам завжди дорікали, що ми не є патріоти. Хоча більше патріотів, ніж в нашій Церкві, я не бачу і не бачив ніколи.
– Даруйте, а в чому цей патріотизм проявляє себе?
–А патріотизм виражається в тому, що, якщо я патріот, то я хочу блага своїй землі, я хочу блага своєму народу. Як ці блага отримати? Хто є податель цих благ? Це є Господь! Господь подає блага, а не ми. Якщо я служу вірно Богові, якщо я виконую Божі устави, правила і закони, то я є найкращим патріотом. Тому що через мене, грішника, який старається виконати ці закони, сходить благословення Боже на нашу землю, на наш народ. Якщо я цього не роблю, то я живу всупереч Божим Законам. І я можу хоч груди проломити собі кулаком, що я є великий патріот, а робити шкоду собі, своєму народу, своїй землі. Тому що через гріховний сосуд Божа благодать не подається на землю. Так що наша Церква завжди була і є патріотом, але справа в тому, що наш патріотизм виражається в тому, що ми закликаємо людей жити з Богом, бути в мирі з Богом. І в цьому ми знаходимо для себе щастя, через це випрошуємо благодать Божу на свою землю, на свій народ.
Якщо тепер конкретніше про війну, яка точиться на Сході, то я хотів би сказати, що ця війна є громадянською. Я це говорю не просто, щоб повторити чиїсь слова – я знаю це особисто. Знаю від єпископів, які там служать, знаю від людей моїх знайомих, що батько служить в Національній гвардії, а син – у повстанській армії. Брат на одному боці, другий брат на іншому боці. Багато друзів, які живуть в Києві, а родом з Донецька, кажуть, що їх друзі воюють по той бік. Вони тут, а друзі – там. Але, звичайно, коли йде воєнний конфлікт, наприклад, коли була громадянська війна після революції 1917 року, то до того конфлікту завжди прилипають мародери, і вбивці, і кримінальні елементи, – там все, що хочеш. Тепер у цій нашій братовбивчій війні теж мають місце усілякі мародерства і різні жорстокості, які там кояться. Але цю ситуацію створюють не ті люди, які воюють, а ті, які спричиняють цю війну. Це є братовбивча війна. І тому Церква, як після революції 1917-го року, так і після революції гідності в 2013-2014 роках закликає, щоб люди примирилися один з одним, щоб люди простили один одному. Тому що через це ми збережемо цілісність своєї держави України. Через це ми дамо можливість розвиватися нашому народові, через це ми дамо можливість якогось матеріального прогресу. Цього не буде на основі війни й крові, тому Церква закликає, щоб люди знайшли в собі сили простити один одного і перестати вбивати один одного. Ця позиція Церкви не з сьогоднішнього дня: вона дотримувалася такої позиції після 1917 року, такою вона була і в інші періоди, за часів Київської Русі, коли наші князі при святому Володимирі повставали, братів вбивали – Святополк, потім один князь проти іншого. І тоді наша Церква, канонічна Церква закликала: прощайте один одному! За це виганяли монахів, і єпископів, нас ненавиділи, а потім бачили, що ми були праві, і примирялися. Я думаю, що нас зрозуміють і в теперішній час.
– Ви хочете сказати, що в громадянській війні, яка виникла після 1917 року, Руська Церква не підтримувала жодну сторону?
– Жодну. Хоча владі треба було від Церкви, щоб Церква підтримала їхню позицію, тобто радянську владу. І були такі священики, єпископи, які це зробили – політизовані, які стали на бік радянської влади, відомі як оновленці. Вони почали пропонувати свої послуги, мовляв, що скажуть, те зробимо. Лише впустіть сісти на це крісло, що поруч з вами, – і ми будемо робити, що скажете. Але вони всі загубили себе, їх зненавиділи навіть ті, хто ними користувався, тому що зрадником користуються, але його ніхто не любить. І сьогодні в нас є теж десь політизовані єпископи і священики, які дуже хочуть попасти в цю політичну лінію. І вони дуже там все вітають, але це не чесно, і це не правильно!
– Це відбувається навіть в УПЦ?
–Думаю, що і в нас теж є такі. І це неправильно. Це нечесно. За це треба відповідати, давати відповідь Богові. Коли приходить до мене мама – а до мене багато матерів приходять, в яких сини загинули там на війні, з української армії. З тієї армії до мене не приходять – приходять там до єпископів наших. І ми не можемо, я не можу мамі довести чи втішити її, я не маю аргументу, який би її заспокоїв. Мовляв, ви знаєте, ваш син загинув тому, що він захищав цілісність України. Я не можу, їй нічого не треба, їй сина треба. А ми живемо серед таких пересічних людей, простих людей.
Я поважаю і люблю владу. Вони поставлені Богом. Але Бог дає владу для того, щоб вона творила волю Божу. Для того, щоб вона утворювала та встановлювала мир, а не для того, щоб вона вела війну. Так що, я люблю і поважаю владу, але прошу, щоб вона робила усе можливе, щоб війну було припинено. Я роблю компроміси і роблю те, що в моїх силах, але те, що стосується канонічних правил і життя Церкви, якими вона керується на нашій землі більше тисячі років, а, взагалі, в історії, то більше двох тисяч років, – в цьому Церква ніколи не поступалася і поступатись не буде. Якщо я так зроблю, якщо піду на компроміс, я перестану бути в Церкві. Церква буде, але я вже буду поза Церквою, а я цього не хочу. Я хочу бути в Церкві.
– Ще одне питання. Воно хвилює мене, і, я точно знаю, що воно хвилює дуже багатьох людей. Чому Бог допускає війну? В Євангелії сказано – я не ручаюсь за точність цитати – що все відбувається по волі Божій, і навіть волос з голови не впаде. Виходить, що Бог дивиться на людину, на все, що відбувається, з неба, дивиться на те, як снаряд потрапляє в житловий будинок, і там дитину розриває на шматки. Мені дуже важко це зрозуміти та прийняти.
–В Святому Євангелії сказано, що «І волос з голови людини не впаде без волі Божої». Але це стосується тих людей, які живуть по волі Божій. А ті люди, які живуть без волі Божої, вони самі собі рвуть волосся на голові. Пояснюю це іншими словами. Гріх має властивість розповсюджуватись на покоління тієї людини, яка грішить. Доброчесність також має властивість розповсюджуватись на потомство тієї людини, яка її творить. І в Святому Письмі сказано, якщо людина робить добро, то благословення Боже розповсюджується на тисячі родів цієї людини. Якщо людина робить зло, то слідство зла розповсюджуються до третього, четвертого покоління. Тобто, якщо я роблю гріх, то від мого гріха страждає мій син, мій внук, може правнук страждати. І в тому, що твориться війна, винен не Бог, а винна людина. Людина обдарована від Бога свободою волі. І людина сама хоче воювати: вона не слухає Бога і робить цю війну попри Заповіді Божі. А чого діти помирають? Внаслідок війни. За те, що влучив снаряд, несуть відповідальність ті, хто воює, а не Бог. Бог не хоче, щоб хтось загинув і щоб діти гинули. Але це допускають ті, хто грішать.
– Але Він може це зупинити.
–Він може зупинити, але тоді буде порушення свободи волі людини. Тобто людина стане, як тварина, тому що свобода волі – це є властивість образу Божого, який є в людині. Що таке мати в собі цей образ? Це бути здатним насолоджуватися щастям, благами, миром, радістю. Якщо цього образу не буде в людини, то вона цього не буде мати. Вона буде схожа на тварину: поїла, поспала, знов поїла, знов поспала, пару років пожила і пішла в землю, і все, і кінець всьому. А образ Божий дає людині можливість насолодитися благами, які Бог має в собі, на землі, і дає через образ цей людині можливість мати продовження цієї насолоди у вічності. Тому Бог не забирає у людини цієї властивості. Уявіть, якби Бог сказав: якщо ти хочеш війни, значить, я забираю в тебе свободу волі; не хочеш війни – тоді повертаю свободу волі. Це буде справедливо? Навіть та людина, від якої Бог забрав цю свободу волі, може потім сказати Богові на Страшному Суді – що Ти, Господи, а я міг і не піти на війну, я би не пішов і нікого не вбивав, просто Ти не дав мені можливості. А Бог дає можливості людині для реалізації цього образу; Бог хоче, щоб цей образ було втілено по волі Його, в добрі, а не в злі. Тому винний у війні не Бог, а люди. І в тому, що помирають діти на війні, винний не Бог, а ті, хто творить війну.
– Напевне, у найбільш скрутному становищі опинилися зараз люди, які живуть у прифронтовій смузі з обох сторін. Що Ви можете побажати їм, яке слово сказати?
–Я хочу сказати їм, що вони не є самі грішні, як це хтось вважає, оскільки вони страждають від війни. Я говорю про простих людей, які не мають жодного відношення до війни: не про творців війни, а про мирних жителів. Вони не є тими запеклими грішниками, які страждають від війни. Як Господь колись казав, що, коли башта впала на людей, побила їх – то Він сказав, що вони не були самими грішними, але, як ви не покаєтесь, то всі так загинете. І це Господь через них так показує нам, що, якщо ми не будемо жити по волі Божій, то це саме чекає і на нас. «Меч вас поїсть», – є таке біблейське слово. Є така історія, коли євреї жили з Богом – благополуччя було, земля родила, діти розвивались, все було, щастя було. Почали відходити від Бога –пішли голод, мор, війна, меч. Потопче їх, потопче – потім знов покаються, знову живуть благополучно. Це багато разів повторювалось в історії. І це з нами повторюється в такому ж світовому масштабі. Не живемо з Богом – самі собі робимо війну, ми в цьому винні. Покаємось, повернемось до Бога – все припиниться, і буде знову добре, красиве і мирне життя. А цим людям, які страждають, я бажаю Божого благословення, щоб вони були мужніми. А Бог їх не покине. Тільки би вони жили з Богом, а Бог їх не покине. Вони все витерплять.
– Спасибі Вам!
– Спаси Господи!
