Релігійний мейнстрім або коли «старе» Різдво стає «немодним»
Аргументи «цивілізованості»
Церковний календар, котрого дотримується Українська Православна Церква, дехто вважає застарілим та відірваним від життя. Проте, якого життя? Світського? Людина, котра притримується церковних свят та взагалі органічно й природно почуває себе у середовищі Церкви, навряд зможе зрозуміти мотивацію про «цивілізований» світ. Свого часу Господь сказав: «Царство Моє не від світу цього». Тож, будь-яка людина, знайома з цими словами, навряд зрозуміє сенс прив’язки православного Різдва до інших дат лише заради того, аби задовольнити інтереси того самого «цивілізованого» світу.
Інше питання – а у чому полягає не-цивілізованість того, що людина дотримується прийнятих в її Церкві календарних дат для відзначення свят? Скоріш за все, «проблема» тут просто висмоктана з пальця та штучно роздмухана окремими зацікавленими колами та людьми, котрі неглибоко бачать релігію, а спільне з іншими святкування Різдва сприймають на кшталт такого собі всесвітнього колективного флеш-мобу.
Масові вітання як індикатор інформаційної маніпуляції
Ще буквально кілька років тому, коли релігійний мейнстрім того не вимагав, православні України спокійно відзначали Різдво 7 січня та не вдавалися до масових вітань тих, хто це робить 25 грудня. Звісно, немає нічого поганого, аби привітати зі святом католиків, протестантів та православних з інших Помісних Церков, котрі відзначають Різдво за новим стилем. Проте, чому такі вітання не були розповсюдженими раніше? Чому у міжконфесійній державі, яка є світською, така увага прикута саме до католицького Різдва?
Можливо, хтось вже встиг «записати» автора цієї скромної статті до католико-фобів, але суть питання абсолютно не в тому, щоб зневажати чиїсь релігійні права. Будь-яка адекватна та здравомисляча людина визнає права інших святкувати релігійні свята тоді, коли їм це диктує їхня традиція.
З одного боку, можна зрозуміти представників духовенства, котрі на своїх акаунтах у соціальних мережах розміщують подібні вітання, адже діяльність багатьох з них напряму пов’язана з міжконфесійним діалогом та забезпеченням миру у релігійній сфері. Та чому ж решта людей (за винятком власне католиків та тих, хто має їх в оточенні), вважає мало не справою честі такі вітання? Складається враження, що у кожної такої людини у френдстрічці є з десяток православних з інших Церков, де відзначають Різдво саме за новим стилем, а в додаток усі вони розуміють українську.
Знову ж хочеться підсумувати: справа не в вітанні, адже повага до іншої релігійної традиції – нормальне почуття. Проте, коли подібні вітання пишуться заради мейнстріму без будь-якого реального адресата, виникає враження, що вони сприймаються як «індикатор нормальності» у цьому світі, з яким так недоречно іти не в ногу, проявляючи консерватизм.
Джерело - портал "Про Церкву"
Читайте також
Ікона «Несподівана радість»: Чому Богородиця іноді руйнує наш комфорт?
Яка страшна історія прихована за затишною назвою ікони, про духовне «роздвоєння особистості» і чому Бог змушений діяти, як хірург.
Чому з десяти виживає лише один: страшна статистика вдячності
Розбір євангельської драми про проказу. Про те, чому віра – це стрибок над здоровим глуздом і чому «сини царства» ризикують опинитися в темряві.
Німий вбивця душі: чому відсутність болю – найстрашніший симптом
Біологія лепри пояснює катастрофу сучасного безчуття. Про демієлінізацію совісті, цифровий цинізм і втрату людської подоби.
Вимкни новини, увімкни молитву: поради старця Паїсія Святогорця
Про те, як перетворити стрічку тривожних новин на чотки і зберегти розум за методом афонського старця, який знався на чистому ефірі та довірі Командиру.
Бог у душі чи зарядка для телефону? Чесна розмова про Церкву
Про те, чому вірити вдома комфортно, але марно, і як Таїнства працюють на фізичному рівні, перетворюючи теорію християнства в реальне життя в Тілі Христовому.
Синдром «сверблячих вух»: чому нам подобається брехня і дратує Євангеліє
Розбір пророцтва апостола Павла про епоху інформаційних бульбашок, фейків і вчителів, які говорять те, що ми хочемо чути.