Андрій Лазарчук: з Богом займатися спортом легше

Народна приказка гласить: «В здоровому тілі – здоровий дух». Сучасний Спорт – явище складне і багато в чому суперечливе. А тому цікаво знати, що думає про нього Христова Церква, як сприймає і що рекомендує. З одного боку, священики закликають до правильного тверезого життя, адже людське тіло є вмістилищем Духа Святого і кожен покликаний доглядати за ним. З іншого боку, люди, близькі до спортивних верхівок, визнають, що у спортсменів далеко не часто виникає потреба замислитися про душу. Отже, чи грішно займатися спортом? Про це та інше ми спробуємо сьогодні поміркувати.

Християнин повинен стежити за своїм здоров'ям. Наше життя є найбільший дар Господа Бога і тому за ним потрібно спостерігати» – так навчав Митрополит Філарет (Вознесенський).

Як воцерковленому християнину ставитись до занять спортом? Перш ніж відповісти на це питання, потрібно розділити поняття спорт і фізкультура. Фізкультура, без сумніву, завжди корисна і віруючій людині нічим не загрожує, а на питання про те, як християнин повинен ставитися до спорту, дуже важко відповісти. Тут дуже багато «але». Наприклад, говорячи про дитячий спорт, потрібно розуміти, що в епоху мегаполісів, ігро- та Інтернет-залежності дітям як ніколи необхідно повноцінно розвиватися фізично. І в цьому сенсі спорт – просто порятунок. З іншого боку, великий спорт неминуче пов'язаний з такими пристрастями, як марнославство, самолюбство, гордість, бажання здобути першість. Звичайно ж, християнину не повинно приймати це. Господь заповідає нам: «візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем» (Мф. 11,29). Лагідність і смиренність протиставляються в спорті необхідності вигравати, підніматися на п'єдестал. І якщо говорити про дитячий спорт, то цілком очевидно, що не можна упустити той момент, коли заняття для здоров'я стають надмірними і перетворюються в гріховну пристрасть.

Апостол Павло в посланні до коринфян говорить: «Все мені дозволено, але не все корисне; все мені дозволено, але ніщо не повинно володіти мною» (1 Кор. 6,12). Спорт сам по собі не небезпечний. Адже людині для підтримки життєвих сил потрібна їжа. Це – природна потреба. Але коли вона переростає в обжерливість, то перетворюється в смертний гріх. Так само і спорт здатний стати пристрастю, яка висушить душу, здатний стати деструктивною, руйнівною силою.

Однак, якщо спортсмен справді щиро вірить в Бога, якщо має твердий духовний стержень, то він здатний контролювати себе, регулювати складні моменти своєї професійної діяльності. Приказка, яка живе в нашому народі, говорить: «Хто спортом займається, той сили набирається». Позитивного в заняттях спортом теж чимало: спорт привчає до наполегливої праці, послуху, вмінню багато в чому собі відмовляти, вчить бути чесним, і просто об'єднує людей.

Святитель Феофан Затворник, великий подвижник і аскет, рекомендував людям розумової праці займатися гімнастикою і фізкультурою. А святитель Василій, єпископ Кінешемський, писав: «Мета гімнастики або фізкультури полягає в тому, щоб зміцнити здоров'я людини, і більшість займається нею саме для цього». Перу святителя Василя належить і такі слова: «...всяка сила і здатність не тільки людині, але і у всякій живій істоті при вживанні і вправі розвивається, без вживання ж відмирає, або, як кажуть, атрофується. Дію цього закону можна спостерігати скрізь і завжди. Якщо ви хочете розвинути в собі фізичну силу, ви повинні вправлятися з гирями, займатися гімнастикою. Від цього м'язи збільшуються в обсязі і здобувають міцність і пружність». З духовної точки зору, немає жодної різниці між підняттям штанги або фізичною працею на городі. До того ж, і в першому, і в другому випадку віруючий може продовжувати молитися. Будь-який атлет здатний подумки взивати під час тренування: «Господи, помилуй!». Саме так чинили і святі: їх руки працювали, а розум постійно творив молитву. В цьому сенсі навіть елементарна ранкова зарядка може стати свого роду духовною практикою.

Господь зі сторінок Священного Писання нас закликає: «Скинути з себе стару людину і вдягнутися в нову» – Христову. «Наша стара людина – насамперед ледар». Олександр Васильович Суворов від народження володів слабким здоров'ям, але фізкультура з загартовуванням настільки зміцнила його організм, що в 60 років генералісимус в люті хрещенські морози купався в ополонці. Олександра Суворова сучасники вважали надлюдиною. З вуст полководця не сходили слова, схожі на команди: «Переможи себе – й ти будеш непереможний!», «молися Богу – від Нього перемога!», «нічого не починай без молитви»...

Слід зауважити, що християнину потрібно у всьому мати баланс, «йти серединним шляхом» і пам’ятати, що рух – це не корисна добавка для покращення стану здоров'я, а необхідна умова нормальної роботи організму.

Про поєднання спорту і християнства сьогодні ми поговоримо з чемпіоном України з легкої атлетики серед юнаків, тренером Лазарчуком Андрієм Сергійовичем, пономарем храму Святого Олександра Невського.

– Доброго дня пане Андріє.

– Доброго дня!

– Спортсмени професіонали віддані на всі 100 % спорту, але із засобів масової інформації раз за разом лунають повідомлення про те, що спортсмени мають шкідливі звички: зловживають алкоголем, тютюнопалінням і навіть вживають наркотики, прокоментуйте, будь ласка, цю ситуацію?

– Така проблема звичайно є і на мою думку це не професійно. Господь сказав, що погане дерево не дає доброго плоду, так і тут. Спортсмен повинен завжди лишатися спортсменом, не зважаючи на будь-яку життєву ситуацію. Якщо не палити цигарки тільки тому, що це може вплинути на спортивний результат то це свідчить про якісь духовні пошкодження спортсмена. Під час важких тренувань важливим є правильно організований відпочинок для відновлення сил. Дехто вважає, що випалити цигарку або випити алкоголю, чи щось на кшталт цього допомагає розслабитися. Це хибне розуміння відпочинку, так тіло не відпочиває і душа також! Хіба ж ми так повинні відпочивати і набиратися сил? Чому не сходити до церкви? Усім відомий факт, що легендарний тренер футбольного клубу «Динамо» Валерій Васильович Лобановський перед важливими і відповідальними іграми та матчами, возив усіх своїх підопічних у Києво-Печерську Лавру на молитву. Навіть залишається цікавим те, що цей футбольний клуб мав свого духовного наставника. Тому спортсмен, який відпочиває із цигаркою і пляшкою пива у руках, в повній мірі не розуміє своєї основної цілі і можна йому тільки поспівчувати, бо у нього понижена мотивація.

– Андріє Сергійовичу, Ви працюєте з підростаючим поколінням. Але легше працювати з повнолітніми спортсменами, адже, вони знають, що хочуть і впевнено йдуть до мети, не піддаючись спокусам цього світу. Чи важко змусити дітей займатися фізичною культурою?

– Сучасна культура, яка складається у нашому суспільстві кидає виклик не тільки тренерам, а й усім вчителям. Поглянувши на вулицю ми вже навряд зможемо побачити юрбу дітей віком приблизно від 10 років і вище які бавляться з м’ячем. Діти прикуті до Інтернету, хорошому винаходу сучасності, який через надмірність може погано впливати на їхній розвиток. Кому з батьків хочеться бачити своє чадо з проблемним здоров’ям? А перед сучасними батьками постає велика загроза для психіки дитини – це надмірність інформації різного змісту. Всім відомо як ігри та прогулянки на свіжому повітрі позитивно впливають на імунітет дитини. Ми не в змозі контролювати дитину протягом дня: скільки гуляє, скільки сидить за комп’ютером, з ким вона і про що спілкується. Деякі батьки після того, як бачили переписку своїх дітей в Інтернеті, приходили в жах від побаченого. Доводиться урізноманітнювати методи і способи роботи з юними спортсменами для того, щоб їх зацікавити і залучити до занять фізичною культурою. Заняття у спортивних секціях задовольняє їхню необхідність у руховій активності. Дитина розвивається гармонійно: організм загартовується, зменшується кількість хвороб… ми спостерігаємо дуже позитивний вплив, тим паче у наш час, час суспільної глобалізації. Крім того дитина стає дисциплінованішою, відповідальнішою і на сам кінець спорт розвиває у дітей силу волі.

– Чи не заважає віра в Бога займатися спортом?

– «Ми йдемо у небо, а все решту робимо по дорозі» – так казав один православний святитель. Звичайно, що не заважає. Бог потрібен кожній людині, не зважаючи на те чим вона займається. Спорт – це така ж сфера людської діяльності як решта: наукова чи культурна; де людина може проявити себе і користуватися тим талантом, який їй дав Господь. Тому якщо спорт вдосконалює нас не тільки фізично, але і морально, духовно та своєю динамікою розвиває у нас таку якість, як наприклад терпіння – це йде нам тільки на користь. Терпіння у духовному житті і зосередженість у молитві – важливі складові для християнина. Спорт допомагає їх краще розвити. Якщо взяти наших спортсменів параолімпійців. Люди мають фізичні вади, але це не заважає їм займати призові місця на Параолімпійських іграх. Вони не тільки на змаганнях, демонструють приклад яким ми повинні надихатися у важку хвилину, але і у повсякденному житті. Бог дає нам усе для спасіння, нам треба лише вміло цим скористатися. Тому з Богом легше займатися спортом.

– Як Ви вважаєте, пане Андріє, чи можна, досягнувши спортивного олімпу, зберегти чистоту своєї душі?

Головне не забувати Бога і знати про те, що ти ніколи Ним не забутий. Спортивне життя – це не легкий шлях, він сповнений злетів і падінь. 4-6 годинне тренування на день, дотримання режиму дня, травми, спеціальна їжа на кожен день, – таке не кожен зможе витримати. Як би важко і наполегливо не працював спортсмен до перемоги його ведуть багато факторів. Перший – налаштування духа, другий – гарна фізична підготовка; також слід підкреслити, що  його виступ на 100% залежить саме від нього самого, і це знає кожен, хто хоча б раз виступав на змаганнях. Головне зрозуміти, що Господь, як люблячий Батько, бажає нам тільки кращого. Інколи програш на змаганнях може принести набагато більше користі ніж перемога, а з вірою легше переносити всі життєві негаразди. Ми можемо казати що тисячу років тому вогонь не обпікав, але це буде не так. Так і Бог з нами і нам треба йти йому на зустріч.

Читайте також