Чи завжди церковна журналістика церковна?

Пам'яті святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова

21 травня Православна Церква відзначає пам'ять святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова. З чиєїсь легкої руки цей апостол любові став вважатися покровителем журналістів. У цьому є якась частка логіки. Іоанн Богослов перший написав репортаж, у якому повідомив головну новину для кожного жителя Землі, який коли-небудь жив, живе або буде жити. Ця новина полягала в тому, що на початку Було Слово, і Слово Було Бог, і Слово стало Людиною, нас ради, і ради нашого спасіння.

Вся інша робота православних журналістів – повторювати цю Благу звістку мовою, зрозумілою для своїх сучасників. Про це потрібно пам'ятати і не забувати. Але, на жаль, багато хто з них про це забули. Церковна журналістика нерідко починає жити мірками, що прийняті пропащим світом, тими стандартами, якими оцінюється робота їхніх колег, які працюють в структурі, що апостол Іоанн назвав «хіттю плоті, хіттю очей і гордістю життєвою». Ключове слово в цій оцінці – РЕЙТИНГ.

«Пан рейтинг» – це показник успішності, популярності, а отже, і ККД такої журналістики. Чи можемо ми йому довіряти? Я спостерігав за дивною статистикою своїх публікацій на різних сайтах. Ось перелік деяких з них – «Таємниця Православ'я», «Сенс Пасхи» – близько 300 переглядів. «У чому сенс життя» – трохи більше 700. А ось «Куди йдуть душі нехрещених немовлят?» – Близько 2500. Здавалося б, яка різниця для людини, у якої і так мало часу життя на Землі, куди йдуть душі дітей. Невже, це важливіше сенсу життя або Пасхи?

Я бачу, що найбільшою популярністю користуються публікації обрядовірчі та лубочні. Що можна, а що не можна, на ... святки, проводи, в пости та інше. Як потрібно, або як правильно, а далі можна продовжувати, що завгодно. Ось це – те, що читають, то, що робить рейтинги. Популярними можуть бути статті про те, як фарбувати яйця, як паски пекти, або загальноосвітні – що, чому і як. Питання Шляхів Життя, способу життя у Христі не користуються успіхом. Про що це говорить? Про те, що Православ'я для читачів православних сайтів стало одним із засобів розваги та цікавості. Чи має право православний журналіст ганятися за рейтингом? Я думаю, що ні.

Цей шлях обов'язково відведе його в сторону. Високий рейтинг створити при такому підході елементарно просто. Хочете, щоб були тисячі переглядів – даю ідеї. «Секс по-православному», «Як правильно позбутися порчі та зурочення». «Енергетичне карате афонських ченців» і так далі, і тому подібне. Популізм, догоджання розпаскудженим умам та сердцям людей світу – це найшвидший та надійніший спосіб перетворення православної журналістики в квазіправославну.

Одна з найяскравіших проблем, що стоїть перед нами сьогодні, – це духовна непідготовленість багатьох журналістів. Пов'язано це з тим, що людей із богословської точки грамотних, з широким кругозором, які добре володіють словом, і, при цьому, не впадають в ступор перед об'єктивами телекамер, у нас ніхто спеціально не готує. Образ присутності Церкви у засобах масової інформації не цілком задовільний. Церкві сьогодні потрібні фахівці-богослови, здатні донести фундаментальні богословські істини найширшій аудиторії без спрощення та примітивізації. А це вимагає дуже високої компетенції і в історії, і в філософії, і у, власне, богослов'ї.

Бог створив людей так, що навіть перебуваючи в гордині, самовпевненості, вони залишаються ще здатними шукати Бога. Миру потрібні не вчені теологи самі по собі, їм потрібні люди, готові розповісти про смерть як про нове життя, про смерть як про воскресіння, про гріх та зло, прощення та спасіння, про таку невідому світові річ, як Одкровення. Людей, які ставлять питання до Церкви, турбують не наші слова, а слова Бога через нас.

Сьогодні робітникам на церковній ниві надзвичайно важливо зуміти заволодіти інтелектуальним порядком життя суспільства – щоб стати провідними, а не навпаки – тими, яких ваблять зовнішні сили. Але для цього потрібні принципово інші якості, ніж ті, які ми традиційно пов'язуємо з роботою журналіста. Церковна журналістика – не тільки церковне служіння, не тільки діяльність для Церкви, а й служіння для всіх людей, що живуть у світі, до яких звернена Істина, відкрита і явлена нам у Христі. І мені би дуже хотілося, щоб робітників на цій ниві було якомога більше.

Читайте також