У селі, де відібрали церкву, віряни УПЦ майже за рік збудували величезний храм

У селі Білогородка Дубенського району – радість. Після року сліз, страждань та поневірянь нарешті накривають церкву. Чудовий храм на горбочку, посеред ланів, що засіяні збіжжям, не може залишити байдужими ані бабусь, котрі неквапливо сюди сходяться з усіх сільських вуличок, ані малечу, яка з цікавістю приглядається до метушні поблизу новобудови.

Ще й року не минуло, пригадує настоятель отець Віталій Чайка, як його разом із паствою вигнали спочатку із церкви, намоленої роками, а далі – із хати, села. Притулок для своєї родини батюшка знайшов у матері, в сусідньому селі Повча, а ось віряни кілька разів змінювали приміщення для недільних богослужінь.

«Назбиравши трохи грошей, вирішили будуватись, – розповідає прихожанка Галина. – Коли у серпні минулого року копали траншею під фундамент, місцеві жителі, ті, що відібрали храм, глузували, мовляв, це ж яку віру треба мати московітам (так нас тут називають), щоб у скрутні часи розпочати будівництво храму».

Але вони таки, сподіваючись на Милість Божу, розпочали. Фундамент зробили повністю за свої кошти, частину цегли місцевий підприємець продав за півціни, решту купили за гроші, що пожертвували небайдужі.

«Приїхав якось чужий чоловік в село і питає, де староста живе, його відразу направили до будинку старости Київського Патріархату, а вже звідти той чоловік потрапив до мого помічника. Йому дав дві тисячі гривень, каже, на церкву, що будується. Тоді староста запитав, як ім’я його, бо священик молиться за всіх жертводавців, на що чоловік відповів: «Бог знає моє ім’я», – розповів протоієрей Віталій Чайка.

Чимало клопотів тутешнім вірянам УПЦ завдала і сільська голова, котра спочатку не хотіла змінювати цільове призначення землі, щораз підбурюючи депутатів, а потім подавала скарги у місцеву земельну інспекцію, таким чином, наперед знаючи, що регулярні штрафи поставлять на коліна людей, а храм так і не добудують, не маючи достатньо коштів.

Читайте також