Хто ж його посадить? Він же – пам’ятник!
Торік громадськість Волині неабияк сколихнуло чергове повідомлення про те, що на території захопленого Київським патріархатом Свято-Троїцького собору у Луцьку вирує незаконне будівництво.
Про те, що дозволів переорювати територію соборного кладовища у єпархії УПЦ КП немає, неодноразово свідчили і запити краєзнавців, і факти відкриття кримінальних проваджень по незаконних роботах на цій території.
Втім, навіть розголошення скандалу наприкінці грудня 2015 року так і не мало ніякого результату: зі впертістю жука-гнойовика забудовники протиснули свій проект і через сито Держархбудінспекції, і через занепокоєння місцевої і виконавчої влади, і через правоохоронні органи.
Трохи більше, аніж через місяць після публічного скандалу, відомий своїми непересічними заявами митрополит УПЦ КП Михаїл нарешті прокоментував, що ж будується на території луцького собору. Неофіційно у журналістських колах звучало, що «владика» замовив комусь з луцьких дизайнерів проект альтанки, біля якої, у зручній близькості з історичним міським кладовищем, «мали фотографуватися після вінчань молодята».
Однак 7 лютого Михаїл спростував цю версію, повідомивши, що біля собору насправді зводять пам’ятник загиблим в АТО. Дійсно, у кого на Волині вистачило б сміливості продовжувати запитувати про якісь дозволи та документи, коли йдеться про пам’ятний знак?
Пропонуємо подивитись на фундамент проекту, який тимчасово призупинився тоді, у грудні 2015, через розголос у ЗМІ. Побачити на власні очі сам проект, напевне, було б вкрай важко, чи не так, як і обговорення такого важливого для волинян і тим більше родин загиблих будівництва?
Цікаво, що через півроку у ЗМІ знову прозвучали дещо схожі з тезами митрополита ідеї. Стенд, у який міська рада вклала близько 50 тисяч гривень, дійсно пропонують прибрати з центрального Театрального майдану міста. Однак ця ідея сама по собі викликала шалений спротив у людей, які звикли до фотографій своїх друзів, знайомих, родичів, товаришів по армії.
Нині серед ідей про майбутній пам’ятник полеглим в АТО йдеться про проект, який, можливо, буде втілений на Меморіалі Вічної Слави або у Центральному парку. Втім, від цього темпи зведення соборного «пам’ятного знаку» не вщухли. Наприкінці липня будівництво на території кладовища виглядало отак:
Так кому ж вірити у даному випадку – власним очам чи запевненням «патріотичного» митрополита? Що це – альтанка чи пам’ятник? Напевне, це такий оригінальний пам’ятник?
Напевне, щоб знайти вихід із незручного становища (ще поки не всі лучани дозволяють відверто брехати собі в очі та використовувати пам’ять загиблих), до гламурної альтанки в античному стилі причеплять табличку, яка пояснюватиме, що це і є пам’ятник загиблим. Чи пам’ятний знак брехні та свавіллю, зведений на могилах?
Читайте також
Коли святі не могли пробачити один одному: Історія трьох учителів Церкви
Ікона показує їх разом, але життя розвело нарізно. Про те, як дружба розбилася об церковну політику, а єдність довелося вигадувати через сімсот років.
«Якщо залишуся живим, піду в Почаївську лавру!»: історія старця-подвижника
Він пройшов Другу світову, пережив радянські в'язниці і гоніння на Церкву, але не зламався. Спогади про схиархімандрита Сергія (Соломку) – легендарного економа і молитвеника.
Сп'яніння Богом: чому Ісаак Сирин молився за демонів, не вірячи у вічне пекло
Церква згадує святого, чиє богослов'я – це радикальний протест проти сухих законів релігії. Про те, чому Бог не є справедливим, а пекло – це школа любові.
Що буде з християнством, коли воно перестане бути оплотом цивілізації?
Західні демократії люблять згадувати про свободу віросповідання… коли їм вигідно. Коли ні – прекрасно дружать з переслідувачами християнства.
Скальпель і хрест: Розмова з хірургом, який обрав Бога в розпал терору
Ташкент, 1921 рік. Професор хірургії одягає рясу і йде в операційну. Я питаю: навіщо? Він відповідає, але не так, як я очікував.
Бог, Який біжить назустріч
Ми іноді думаємо про Бога як про суворого суддю з папкою компромату. Але притча про блудного сина ламає цей стереотип.