Викривати або любити: як ставитися до розкольників?

Критикувати православних сьогодні модно і можна. І їх критикують усі, кому не лінь. У той же час будь-яка спроба самих православних захиститися відкрито сприймається у штики – лунають обвинувачення у вузьколобості, догматизмі, нетолерантності, мракобіссі.

Якщо ж православні надумають самі критикувати когось, то практично завжди можна буде почути звинувачення в розпалюванні ворожнечі – міжконфесійної, міжрелігійної, міжнаціональної. Від християн вимагають мовчання і "підставляння щоки", а будь-який захист сприймається як акт агресії з боку того, хто... захищається.

Між тим Засновник християнства не був толерантним до всього, що Його оточувало. В першу чергу, до зла. Зло у всіх його проявах він викривав жорстко і нещадно. Правда, Його розуміння зла сильно відрізнялося від розуміння зла Його сучасниками. Так, для правовірних іудеїв найбільшим злом було порушення приписів Тори.

Розпуста, злодійство, хабарництво сприймалися ними як крайня ступінь падіння людини. Виправити блудодія, з точки зору вчителів народу, було неможливо, а тому вихід для нього був тільки один – смерть. Зовсім по-іншому дивився на зло Христос.

Для Нього зло і сама людина не ототожнювалися. Це означає, що гріх не властивий людській природі, а входить у неї ззовні. А раз так, то і відокремити його від цієї самої природи можна. Звичайно, якщо цього захоче людина. Тому перешкодою між Богом і людиною в очах Христа був не гріх сам по собі, а гординя, тобто, небажання цей гріх виправляти. Найбільшим проявом гордині Христос вважав фарисейство.

Те, як Він викривав фарисеїв, чомусь сьогодні мало помічається противниками християн. Але ж Він не мовчав і слова пом'якше не підбирав. "Породження єхидни" – це не просто метафора, а жорстке і досить образливе для фарисеїв словосполучення. Вони, на відміну від нас, знали, що таке "єхидна". Тим більше, вони знали, хто такий "сатана".

І повірте, почути на свою адресу слова "отець ваш диявол" – дуже і дуже неприємно. Чи міг Христос висловитись м'якіше? Чи Він міг звернутися до фарисеїв так, щоб не зачепити їхні тонкі натури? Я не знаю. Знаю тільки, що якщо Він обрав таку форму звернення до них, то саме ця форма найбільш правильна і найдієвіша.

Взагалі, Господь прислухався до кожної людини, з якою зустрічався. І для кожної Він знаходив такі слова, які виправляли, лікували, зцілювали душу. Він не засуджував блудниць. Ми не чуємо від Нього жорстких викриттів на адресу митарів (якщо не вважати "хай буде тобі, як поганин і митник").

Ніде Він не зловив крадія за руку. Більш того, саме крадію Він довірив носити скриньку для пожертв. Але як тільки справа стосувалася фарисеїв, Він ставав непримиренний і нетерпимий. Чому? Фарисеї, на відміну від блудодіїв і митарів, були впевнені у своїй правоті. Вони не хотіли, а це означає, що і не могли помінятися.

Помінятися – значить покаятися. Для них покаяння було актом самоприниження, і тому їм воно було не потрібне. Вони вважали себе самодостатніми, якщо хочете, автокефальними (авто – сам, кефалос – голова; автокефальний – сам собі голова). Все, чого вони хотіли від Христа, все, чого вимагали – це визнання. Кожен їхній крок говорив про це – "визнай наш статус". Їм потрібно було не покаяння, яке б приєднало їх до Бога, а визнання, яке б приєднало до них народ.

Причому сам народ вони не поважали – "він необізнаний у Писанні" – але визнання від нього хотіли. Справа в тому, що народне визнання було для них доказом правоти. Тому вони обурювалися, коли натовпи слідували за Христом, і тому вони шукали, у чому б Його викрити.

Гординя, марнославство, заздрість, ненависть – ось ланцюжок, який і призвів до найбільшого злочину в історії людства. Саме тому – через неймовірну гординю – Христос і викривав їх. Причому слів Він особливо не підбирав. Тому що знав, що гординя не розчиняється напученнями й умовляннями, а розбивається викриттям і правдою.

Багато хто навіть серед православних християн говорить сьогодні про те, що не можна по відношенню до єретиків використовувати слова викриття. Що краще спробувати поміняти їх любов'ю. Але разом з тим чомусь забувають вони, що любов без конкретних дій –  лише почуття, емоція. Вона повинна проявляти себе. І слово викриття, сказане з любов'ю, набагато дієвіше, аніж мовчання. Особливо, якщо мова йде про розкольників і еретиків.

Сказати єретику і розкольнику, що він єретик і розкольник – саме це і буде по відношенню до нього проявом любові. Можна використати і інші слова. Наприклад, сказати, що розкольник – це змія (єхидна), а єретик – син диявола. Це всяко краще, ніж не сказати зовсім нічого і байдуже спостерігати як вони гинуть, виправдовуючи себе при цьому помилково зрозумілим почуттям любові.

Читайте також