Патріоти чи язичники? Хто вони, нові сини лейтенанта Шмідта? (ВІДЕО)

За демонстративними обіймами і бажанням злитися в одну Помісну Церкву українські «патріотичні» конфесії в реальності підкилимно борються одна з одною за статус державної Церкви.

Ієрархи використовують весь спектр політичної термінології для того, щоб довести керівництву країни, що саме їхня структура гідна бути Церквою №1 в Україні.

Але Київський патріархат пішов у цій боротьбі «патріотів» ще далі. Вони заявили про те, що більше не вважають Константинополь Церквою-Матір'ю. А своєю Матір'ю вважають українську землю.

Ще у 2009 році голова УПЦ КП оголосив, що Константинополь Київському патріархату не потрібен, а головне завдання його структури – зовсім не визнання з боку інших Православних Церков. «Ми усвідомлюємо, що ми є помісною церквою, автокефальною і незалежною, і у нас все є».

Навесні нинішнього року архієрейський собор цієї організації заявив щось зовсім протилежне, а саме: «Київський патріархат визнає тільки Константинопольський Патріархат Церквою-Матір'ю і від неї очікує визнання історично доконаного і канонічно обумовленого факту автокефалії УПЦ».

Але і це не все! Днями вікарій Волинської єпархії Київського патріархату єпископ Володимир-Волинський Матфей (Шевчук) спростував заяву архієрейського собору та заявив, що Константинопольська Церква їм не мати.

А мати для УПЦ КП, виявляється, – це українська земля.

Що ж, єпископ УПЦ КП лише озвучив те, що було очевидно з самого початку роботи цієї організації. А саме: Київський патріархат – зовсім не ті, за кого себе видають.

Адже вся їхня діяльність – поклоніння українській землі, українській нації, її символам і атрибутам. Уславлення її вояків в якості святих та очевидне прислуговування державі – все це ідеологія зовсім не християнської, а язичницької організації. І Київський патріархат говорить про це відкрито.

Читайте також

«Духовна сила» на крові: правда про український Пантеон

Українська влада будує «місце духовної сили нації». Але чи може духовність ґрунтуватися на культі людей, пов'язаних з нацизмом, погромами та війною один проти одного?

УПЦ КП після Філарета: церква, бренд чи притулок для маргіналів?

Київський патріархат подає ознаки активної життєдіяльності: приймає зарубіжні громади та роздає «хіротонії». Що це: відродження чи легітимація осіб з проблемним минулим?

Річниця Феофанії: четверо архієреїв – про Собор, тиск та єдність УПЦ

Під річницю Собору в Феофанії знову поповзли чутки про майбутні зміни в УПЦ. Що про це говорять самі архієреї – учасники тих подій.

Вишиванка замість Неба: про що говорить риторика Думенка у свято Вознесіння

Глава ПЦУ поставив в один ряд Вознесіння Господнє і День вишиванки, назвав сорочку «сакральною» і попросив Христа допомогти у війні. Розбираємо, що не так з цією риторикою.

Інтронізація Патріарха Шіо: не московський, не фанарський – грузинський

Константинополь не приїхав на інтронізацію, зате розвинув бурхливу активність на наступному тижні. Що за цим стоїть і чого чекати від нового грузинського Предстоятеля.

Бронь за зречення: як духовенство УПЦ заганяють у пастку

Влада пропонує клірикам УПЦ вибір: визнайте себе «Московським патріархатом» і отримайте бронь або відмовтеся, і вами займеться ТЦК. Розбираємо, чому це пастка.