5 жовтня – пам'ять преподобного Косми, відлюдника Зографського

Гаряча молитва юнака розвіяла демонську оману. На Афоні святий Косма був прийнятий до Зографської обителі. Там він довго був послушником, а потім прийняв чернечий постриг і був призначений екклесіархом. Святий Косма отримав особливу милість бути таємно-глядачем Самої Небесної Ігумені Афонської Гори, Яка на свято Благовіщення у Ватопедській обителі благоволила зримо відкрити йому опікування про Свій земний жереб: бачив він Жінку царственої краси і величі, Яка розпоряджалася і в храмі за службою, і в трапезній, всі ж ченці були слухняними Її служителями.

Незабаром святий був рукопокладений у сан диякона, а потім і у пресвітера, що спонукало його до нових подвигів. Ревно прагнучи до спасіння, святий за гарячими молитвами до Пресвятої Богородиці знову удостоївся знаку Її особливого заступництва: він почув голос Богоматері, що йшов від Її святої ікони і запитував Свого Сина: «Як врятуватися Космі?» Відповідь Господа була такою: «Нехай піде з монастиря на безмовність». 

Випросивши благословення настоятеля, святий Косма пішов у пустинь, і там, у печері, висіченій в скелі, розпочався новий подвиг безмовного відлюдництва. Бог не залишав свого вірного молитовника: святий сподобився дару прозорливості. Як на початку подвижництва ворог роду людського намагався відхилити святого з наміченого шляху, так і передсмертні дні праведника були для нього важким випробуванням.

Незадовго до кончини обранець Божий був удостоєний бачення Самого Христа, Який сповістив святого, що, перш ніж душа його відійде в Царство Небесне, сам сатана зі своїм полчищем жорстоко поб'є його і поранить. Підготовлений до страждань Божественним утішенням, святий мужньо виніс попущений Богом страшний диявольський глум і на третій день після лютих побоїв, долучившись Пречистих Таїн, зі славослів'ям на вустах, мирно відійшов до Господа.

Бог, «Який прославляє тих, хто прославляє Його», чудно прославив по смерті і преподобного Косму: під час поховання святого до печери його зійшлися безліч звірів і птахів, які ніби розуміли загальну втрату Святої Гори, коли ж тіло опустили в могилу і стали засипати землею, кожне з безсловесних створінь пустило сумний глас, віддаючи останню почесть угоднику Божому. Коли, за звичаєм, через 40 днів після всенічного бдіння братія відкрила святі останки праведника, щоб перенести їх з честю в обитель, дивовижним чином їх не виявилося – Господь їх утаїв. Це було в 1323 році.

Читайте також