Що насправді сказав Патріарх про автокефалію УПЦ?

На початку тижня воцерковлену та світську громадськість України розтривожили новинні стрічки ЗМІ, які заявили про те, що Патріарх Кирил  «ніколи не визнає автокефалію Української Православної Церкви». Таку заяву Патріарх нібито зробив на святкуванні свого 70-літнього ювілею.

Приголомшливий заголовок вказував на те, що Предстоятель РПЦ висловився ясно й недвозначно, використовуючи саме такі слова. Однак, уважно прочитавши текст промови Патріарха, ми не знайдемо жодних прямих заяв. Вислів, який став підставою для сенсаційної інтерпретації, звучить наступним чином: «Ми ніколи не погодимося на зміну священних канонічних кордонів нашої Церкви, тому що Київ – це духовна колиска святої Русі, як Мцхета для Грузії або Косово для Сербії».

В принципі, можна зрозуміти тих, кого зачепила ця репліка Патріарха. Звучить дійсно, як декларація «єдиної і неподільної» Церкви. Але, якщо ми прочитаємо весь виступ Патріарха від початку і до кінця, а також освіжимо в пам'яті контекст подій, то зрозуміємо, що для панічних висновків немає жодних підстав.

По-перше, цій репліці передує інша: «РПЦ ніколи не залишить у біді своїх побратимів в Україні і не відмовиться від них», а також опис нелегкого становища віруючих УПЦ в умовах дискримінації та тиску з боку влади, греко-католиків та Київського патріархату. Погодьтеся, нелогічно спочатку поспівчувати своїй пастві, а потім різко обрубати в дусі «оскільки ви перебуваєте в біді, ми не дамо вам автокефалію». Однак якщо припустити, що Патріарх мав на увазі спроби Константинопольського патріархату оголосити Україну своєю канонічною територією, тоді все стає на свої місця, а всі інші інтерпретації починають виглядати повністю неспроможними.

Дійсно, контекст подій наступний: українська влада постійно закликає Патріарха Варфоломія визнати «автокефалію Православної Церкви в Україні», у свою чергу сам Варфоломій неодноразово висловлював свої претензії на «материнство» по відношенню до українських віруючих. Представники розкольницьких груп активно контактують з канадською УПЦ, яка перебуває в юрисдикції Константинопольського Патріархату. Все це може бути підставою для припущення того, що Варфоломій може використати «естонський сценарій» в Україні.

Коли ми поставимо сказане Патріархом у контекст історичних подій в Естонії, стає чітко зрозумілим, чому перед цим він заявив, що «не залишить у біді своїх побратимів». На початку 90-х в Естонії частина православних віруючих, за підтримки закордонних церковних структур (дуже нагадує українські події цього періоду, коли т. зв. УАПЦ підтримав «патріарх» Мстислав), висловили бажання відокремитись від Московського патріархату і заявили про визнання канонічного зв'язку тільки з Константинополем.

У 1993 році Естонська Церква Московського Патріархату провела Собор, на якому отримала з рук Патріарха Алексія II томос про відновлення церковної автономії. Здавалося б, отримання церковної незалежності повинно було заспокоїти всіх віруючих. Однак невелика частина віруючих провела «збори членів парафій Апостольско-Православної Церкви громадян Естонської Республіки» за участю так званого «Синоду Естонської Апостольської Православної Церкви у вигнанні». Цей «синод» був розташований у Стокгольмі і знаходився в юрисдикції Константинопольського Патріархату.

В цей процес втрутилася держава, визнавши «Естонську Апостольську Православну Церкву», яку в 1996 році і взяв у свою юрисдикцію Варфоломій. Все церковне майно було закріплене за цією структурою, хоча більшість парафій залишилась в Московському Патріархаті. Віруючі змушені були орендувати приміщення, у яких вони до цього проводили богослужіння. Держава також відмовлялась реєструвати громади ЕЦП МП. У свою чергу Патріарх Варфоломій дозволяв собі різкі висловлювання у бік Московського Патріархату, а в 2000 році заявив, що всі естонські православні парафії повинні підкорятися виключно йому, як першоієрарху.

Нічого не нагадує? Наприклад, нещодавні законодавчі ініціативи українських депутатів про «перейменування» УПЦ, спрощення «зміни юрисдикції» та «особливий статус Церкви, центр якої знаходиться в країні-агресорі» вказують на готовність держави запустити репресивну машину. Не вистачає тільки відмашки Варфоломія. Якщо це станеться, то мільйони українських віруючих зазнають насильства та дискримінації. І це прекрасно розуміє Патріарх Кирил. Ось чому він заявив про неприпустимість «зміни канонічних кордонів» РПЦ і про те, що «не залишить у біді побратимів».

Адже заяви глави Константинопольської Церкви про те, що саме вона є «Церквою-Матір'ю» для української пастви, тільки погіршують ситуацію, заганяючи її в глухий кут. У відповідь на це Кирил позначив свою позицію – рішення про надання автокефалії по історичній справедливості та церковним канонам має залишатися за Руською Церквою.

Сказано це було у присутності глав і представників усіх Помісних Православних Церков, щоб заручитися їхньою підтримкою і подивитися на реакцію. Судячи з оплесків та заяв окремих першоієрархів, підтримку Патріарх отримав. Наприклад, Патріарх Сербський Іреней засудив спроби «відірвати паству від Московського патріархату».

Рано чи пізно Українська Православна Церква отримає автокефалію. Проте це станеться канонічним шляхом. Зовнішнє втручання, визнання Київського Патріархату в якості паралельної юрисдикції лише закріпить розкол назавжди. Тому на даний момент політика РПЦ абсолютно виправдана і доцільна – для обурення та паніки немає жодних причин.

Читайте також