6 грудня – пам'ять святого благовірного князя Олександра Невського

Святий благовірний князь Олександр Невський народився 30 травня 1220 року в місті Переславлі-Заліському. Батько його, Ярослав, в Хрещенні Феодор, був молодшим сином Всеволода III Велике Гніздо.

Старшим сином був святий благовірний князь Феодор, який преставився до Господа у віці 15 років. Святий Олександр був другим сином. Княжий постриг отрока Олександра (обряд посвячення у воїни) звершив у Спасо-Преображенському соборі Переславля святитель Симон, єпископ Суздальський. Від благодатного старця-ієрарха отримав святий Олександр перше благословення на ратне служіння в Ім'я Бога.

Починались найважчі часи в історії Русі: зі сходу йшли, знищуючи все на своєму шляху, монгольські орди, із заходу насувалися німецькі лицарські полчища, що кощунно називали себе, з благословення Римського папи, «хрестоносцями», носіями Хреста Господнього.

У цей грізний час Промисел Божий поставив для спасіння Русі святого князя Олександра – великого воїна-молитовника. Полчища хрестоносців вторглися в межі Вітчизни. Першими були шведи.

Святий Олександр, якому не було тоді ще й 20 років, довго молився в храмі Святої Софії, Премудрості Божої. Вийшовши з храму, святий Олександр зміцнив дружину сповненими віри словами: «Не в силі Бог, а в правді». З невеликою дружиною, сподіваючись на Святу Трійцю, князь поспішив проти ворогів, – чекати на підмогу від батька, котрий ще не знав про напад неприятелів, не було часу.

Але було чудесне передвістя: воїн Пелгуй, у святому Хрещенні Філіп, стояв у морському дозорі та на світанку 15 липня побачив човен, що плив морем, і на ньому святих мучеників Бориса та Гліба у багряних шатах. І сказав Борис: «Брате Глібе, вели гребти, та допоможемо сроднику своєму Олександру».

Коли Пелгуй повідомив про це видіння князю, який прибув, святий Олександр наказав заради благочестя нікому не говорити про чудо, а сам, підбадьорений, мужньо повів із молитвою військо на шведів.

Коли настав ранок, на іншому березі річки Іжори, куди не могли пройти воїни святого Олександра, здобуто було безліч перебитих ворогів. За цю перемогу на річці Неві, здобуту 15 липня 1240 року, народ назвав святого Олександра Невським.

Святий князь використовував будь-яку можливість для піднесення рідної землі та полегшення її хресного жеребу. У 1262 році за його вказівкою у багатьох містах були перебиті татарські збирачі данини та вербувальники воїнів – баскаки. Чекали татарської помсти.

Але великий захисник народу знову поїхав в Орду і мудро направив події зовсім в інше русло: посилаючись на повстання русичів, хан Берке припинив посилати данину в Монголію та проголосив Золоту Орду самостійною державою, зробивши її тим самим заслоном для Русі зі Сходу.

Ця дипломатична поїздка святого Олександра Невського в Сарай була четвертою і останньою. Майбутнє Русі було врятовано, його борг перед Богом був виконаний.

Але й сили були віддані всі, життя було покладене на служіння Руській Церкві. На зворотному шляху з Орди святий Олександр смертельно захворів. Не доїжджаючи до Володимира, в Городці, в монастирі князь-подвижник відійшов до Господа 14 листопада 1263 року, завершивши важкий життєвий шлях прийняттям святої чернечої схими з іменем Алексій.

Святе тіло його понесли до Володимира, дев'ять днів тривав шлях, і тіло залишалося нетлінним. 23 листопада, під час поховання його в Різдвяному монастирі у Володимирі, було явлено Богом «диво дивне і пам'яті гідне».

Коли тіло святого Олександра було покладене в раку, економ Севастіян і митрополит Кирил хотіли розтиснути йому руку, щоб вкласти напутню духовну грамоту. Святий князь, як живий, сам простяг руку і взяв грамоту з рук митрополита.

«І зійшов на них жах, і ледь відступили від гробниці його. Хто не здивується тому, якщо був він мертвий, і тіло було привезено здалеку в зимовий час». Так Бог прославив свого угодника – святого воїна-князя Олександра Невського.

Загальноцерковне прославлення святого Олександра Невського відбулося за митрополита Макарія на Московському Соборі 1547 року. Канон святому складений тоді ж володимирським ченцем Михаїлом. Житіє святого Олександра Невського відоме в кількох редакціях. Первісна редакція була написана в 1282-1283 роках у Володимирському Різдвяному монастирі, який був центром церковного шанування святого князя.

Читайте також