З любов'ю до дітей: у Рівненській єпархії УПЦ відбувся ІІ з’їзд дітей з особливими потребами

Незважаючи на важкі погодні умови – ожеледицю та сильний вітер, – у четвер 8 грудня на подвір’я Городоцького Свято-Миколаївського жіночого монастиря стали з’їжджатися автомобілі з діточками, котрі потребують особливої уваги та підтримки. Дітей-інвалідів на Рівненщині налічується кілька сотень, утім, до участі у з’їзді клірики Рівненської єпархії залучили лишень 20 відсотків.

– У планах на наступний рік ми задумали охопити якомога більше особливих діточок. Нині ж це зробити, чесно кажучи, трохи побоялись, тому що немає відповідного досвіду та практики. Адже усі ці діти із складними діагнозами, вони потребують волонтерського та медичного супроводу, складність також виникає при транспортуванні, у деяких дітей великогабаритні інвалідні візки, що у звичайних легковиках не поміщаються, – коментує протоієрей Василь Начев, керівник соціального відділу при Рівненській єпархії.

Як і годиться, роботу Другий єпархіальний з’їзд дітей з особливими потребами розпочав з молитви. Далі учасники разом з волонтерами, батьками та священиками перемістились до спеціальної кімнати, де майже п’ять годин поспіль з перервою на обід жваво бесідували, виготовляли новорічні прикраси, працювали із психологом і розповідали про свої успіхи та перемоги. Зокрема, бабуся Олена разом з трирічним онуком Євгенієм вже вдруге приїхала на подібну зустріч. Під час першого з’їзду, який відбувся влітку в селі Онишківці на джерелі святої праведної Анни, її онук зробив спробу ходити, кусати та стискати долоні у кулачок.

– Під час Хресного ходу навколо джерела святої праведної Анни Женя зробив свої перші 10 кроків – до того він взагалі не спирався на ноги. Для мене це було таке диво, що я навіть плакала. Ми весь час молитовно звертались до Матінки Божої, щоб управила, а тут раптом в один день стільки прогресу у розвитку дитини. Тоді ж мій хлопчик затиснув у долоні кульку, яку йому подали волонтери, до цього моменту він нічого в долонях не міг тримати, все випадало. Ще одна перемога була увечері, як розрізали кавун і кожній дитині давали по скибочці, я теж взяла, приклала кавун до губ Жені, думаю, хай хоч посмокче. Утім, він став кусати та жувати, цього теж раніше дитина не робила, – розповідає бабуся трирічного Жені, який від народження має діагноз ДЦП.

Аби робота вдавалась злагоджено та принесла певні результати, дітей розділили на дві підгрупи за віком. Менші займалися просто на долівці з психологом, старші разом з волонтерами громадської організації «Діалог» клеїли, ліпили та розмальовували новорічні прикраси.

– Арт-терапія допомагає зняти спастику м’язів, усі діти, незважаючи на вік, мають з цим проблеми. Рухи рук у більшості невпевнені, дехто абсолютно не може тримати олівець чи пензлик, тому ми підібрали спеціальний комплекс занять, якими стимулюємо їх до праці над собою, – коментує Тамара Матюх, волонтер громадської організації «Діалог».

Двадцятичотирирічний Костя Мельник давно уже не підпадає під категорію «діти». На з’їзд його привіз священик з Острога, який знає про складну життєву ситуацію хлопця. Юнак живе практично сам, з родини має тільки старшого брата, який, аби утримувати сім’ю, подався на заробітки до Києва. Костя володіє вправно лише правою рукою, ліва з 14 років абсолютно бездієва.

– Коли мені було 4 роки, померла мама, батько нас з братом покинув, тепер ми самотужки даємо собі раду. В 14 років мене розбив інсульт, відняло повністю ліву сторону. Лікарі у Києві навіть десяти відсотків не давали на життя, а я все ж таки живу. Звичайно, буває важко, та не здаюсь. Допомагає віра у Бога і ось такі, як тут на з’їді, небайдужі люди, – розповідає Костянтин Мельник.

Якщо дітям дуже сподобались творчі заняття, то батьки, з якими приїхали більшість учасників , хотіли розради та спілкування. Священики охоче бесідували, ,відповідали на запитання, давали поради та духовні настанови.

Зокрема, протоієрей Василь Начев зупинився на розповіді про волю людини, яку Господь не обмежує, а дає можливість визначитись самостійно: бути з Богом, чи жити без Нього.

– Без сумніву, у світі є багато болю і страждань. Дещо можна пояснити егоїзмом чи ненавистю. Дещо навіть не піддається обґрунтуванню. Але Бог пропонує нам Себе. Бог дає нам знати, що Він також перетерпів життя і знає наш біль і наші потреби. В Євангелії від Іоанна Іісус сказав: «Да не смущается серце ваше, веруйте в Бога, и в мене веруйте. В доме Отца Моего обителей много….И когда я пойду и приготовлю вам место, приду поять и возьму вас к себе, чтобы вы были, где Я». Завжди знайдуться причини для страху, тривоги, але Бог може дати Свій мир, який є більшим за будь-які проблеми у нашому житті. Він, зрештою, – Бог, Творець. Той, Хто існував завжди. Той, Хто створив Всесвіт одним лише словом.

На завершення ІІ-го єпархіального з’їзду, діти разом із священиками та волонтерами прикрасили ялинку на подвір’ї монастиря іграшками, виготовленими власноруч під час занять. Далі всі разом писали побажання на листівках до Святого Миколая та палили символічне вогнище любові. Десятирічна Вікторія із села Городок Рівненського району, тримаючи у руках свічечку, звернулась із проникливими словами до усіх учасників з’їзду. Дівчинка самостійно не ходить і більшість часу проводить вдома з рідними, тож попросила якомога частіше зустрічатись і подякувала за теплоту та щирість спілкування, за час якого вона встигла знайти подружку та отримала масу задоволення і вражень.

Читайте також