Погляд церкви: Праця проти смутку

Настання Різдвяного посту знаменує собою не лише радість від можливості стати ближче до Бога, але й посилення боротьби проти підступів духів злоби піднебесної

Вкрай важливо не забувати про це, оскільки зараз в наше життя буде дуже і дуже наполегливо вторгатися безліч спокус. Сили зла постараються зробити все задля того, щоб ми не змогли піднятися над щоденною суєтою, сфокусувавши свою увагу на духовному житті та необхідності внутрішніх змін. Безсумнівно, що одним з головних знарядь на цьому шляху стане смуток.

Святі отці попереджали щодо надзвичайної згубності такого стану. За словами преподобного Амвросія Оптинського: «Смуток означає ту ж лінь, тільки гірше. Від смутку і тілом ослабнеш, і духом... вся людина слабшає». У свою чергу преподобний Варсонофій Оптинський зазначає наступне: «Немов чума, як якась душевна хвороба, нападає на всіх смуток, туга, життя стає немиле, не хочеться нічого робити».

Яким же чином смуток підкорює людину? За твердженням святого Ісаака Сиріна, часто це відбувається від неробства. Бездумно марнуючи свій час у порожньому «байдикуванні», нероба марнує й закладені йому Богом таланти. Це подібно до ситуації з палаючим багаттям, до якого не підкидають дрова. Рано чи пізно він згасне, і залишиться лише попіл. Так і з неробством. Його підсумком стає внутрішня порожнеча, яка починає мучити людину, змушує її перейматися життям. Як наслідок – душа сповнюється смутком і розпачем.

Не менш схильна до згаданої пристрасті і горда людина, яка у всьому покладається виключно на власні сили. У її очах вона сама собі «кумир, і сила, і цілий Всесвіт». Коли ж гордій бачить, що з чимось не справляється, що не може щось важливе для нього змінити, що його глобальні проекти майже в одночас зруйнувались, для нього це стає справжньою внутрішньої катастрофою. Її прямим наслідком стає, як і у випадку з неробою, занурення у безодню смутку та відчаю. Як дуже точно зазначив преподобний Анатолій Оптинський, «відчай є породження гордості. Якщо очікуєш від себе всього поганого, то ніколи не зневіришся, а тільки змиришся і будеш мирно каятися».

Так де ж черпати сили для боротьби зі смутком?

По-перше, у смиренні – у прагненні за будь-яких обставин перебувати в мирі з Богом і самим собою, не підвищувати себе ні над ким, хоч би хто це не був, у всьому покладати надію, а також бути вдячним і покірним Господу.

По-друге, в праці, в особливості на благо наших ближніх. Мова йде, наприклад, про участь у різноманітних волонтерських ініціативах – від підтримки онкохворих дітей до збору допомоги для постраждалих від конфлікту на Донбасі.

По-третє, у посиленій молитві. Про те, яке значення це має у подоланні відповідної пристрасті, влучно сказав святитель Інокентій Херсонський: «Від чого б не відбувався смуток, молитва завжди є перший й останній проти нього засіб. У молитві людина стає прямо лицю Божому: але якщо, ставши проти сонця, не можна не осяятися світлом і не відчути теплоти, тим паче світло і теплота духовні суть безпосередні наслідки молитви. Крім цього, молитвою закликається благодать і допомога зверху від Духа Святого, а де Дух Утішитель, там немає місця смутку, там сама скорбота буде у насолоду».

Митрополит АНТОНІЙ, керуючий справами Української Православної Церкви

АиФ

Читайте також