Святий Миколай проповідував не словом, а ділом
Його батьками були благочестиві і знатні люди Феофан і Нонна. Цікаво, що вони дуже довго не мали дітей, і їхній син, якого вони назвали Миколай, став плодом молитви вже досить престарілих батьків. Взагалі, зі Священного Писання та історії Церкви ми знаємо, що пізні діти практично завжди є плодом молитви і неймовірної віри, і їхнє життя – це життя, присвячене Богові. Наприклад, Діва Марія, Святий Іоанн Предтеча, пророк Самуїл та святитель Миколай.
З самого дитинства майбутній єпископ Мир Лікійських відрізнявся величезною любов'ю до храму і молитви. Ще в дитинстві, під час свого хрещення, він три години, за свідченням очевидців, простояв в хрещальній купелі. Пізніше, в досить юному віці, він прийняв священний сан і під час відсутності свого дядька-єпископа, якого теж звали Миколаєм, управляв єпархією. Мудрість, любов до Бога і людей та святість особистого життя стали тими причинами, які і визначили подальше життя пресвітера Миколая – він став єпископом міста Мири Лікійські.
До речі, сьогодні це місто більше відоме серед туристів, тому що знаходиться воно у Туреччині, в провінції Анталія.
Святитель Миколай не залишив нам ніякої літературної спадщини, він не писав богословських праць, до нас не дійшли його проповіді, він не був видатним адміністратором. Але, в той же час, саме святитель Миколай, без сумніву, самий відомий православний святий. Про нього знають в Колумбії і Канаді, Китаї і Зімбабве, на Північному полюсі і Алясці. Чому? Що він зробив такого, що залишило свій слід в історії і в серцях мільйонів людей? Відповідь дуже проста: вся справа в тому, що його слова не розходилися з ділом. Більш того, він проповідував не словом, а ділом. Він жив без красивих гасел і запевнень. Він жив так, як повинен жити християнин.
Сьогодні ж, на жаль, ми дуже часто зустрічаємо зовсім протилежне явище – люди багато говорять, але практично нічого не роблять. Навіть навпаки – той, хто більше за всіх говорить, як виявляється, найменше за всіх робить. Може, саме тому пам'ять святого Миколая Чудотворця сьогодні актуальна як ніколи. Адже багатьом, якщо не всім, треба навчитися жити так, щоб наші слова не розходилися зі справами. Зі Святом!
Читайте також
Свічковий огарок і чиста совість: історія пономаря Саші
Маленька спокуса у великому світі війни. Про те, як звичайний згорток використаних свічок став для юного вівтарника мірилом чесності та шляхом до перемоги над самим собою.
Жінка, яка перемогла гріх
Перше читання Покаянного канону завершується. І святий Андрій Критський розкриває образ героїні церковної історії, яку Бог спіймав на живця.
Репетиція вічності: Великий піст як вихід з диктатури шуму
Великий піст – це не просто дієта чи відмова від розваг. Це добровільний вхід у «коридор тиші», де людина знімає маски і зустрічається зі своїм справжнім «я».
Покаяння царя і червоний плащ Урії
Третя частина покаянного канону – це не урок моралі. Це анатомія і дзеркало зради.
Синдром дружини Лота: чому покаяння не терпить ностальгії
Христос промовив про неї три слова. Але саме вони – одне з найгостріших попереджень у всьому Євангелії.
Весна духовна: чому ми вітаємо один одного з початком Великого посту
Зі сторони це схоже на колективне помутніння розсудку. Але за цим привітанням – одна з найглибших таємниць християнського життя.