5 травня Церква вшановує преподобного Віталія Александрійського

Преподобний Віталій, інок монастиря преподобного Серіда, прийшов в Александрію за часів святителя Іоанна Милостивого, Патріарха Александрійського.

Святий, досягши старості (йому було 60 років), наважився взяти на себе надзвичайний подвиг: він записав у свій пом'янник усіх блудниць Александрії та почав старанно молитися про них. Преподобний трудився з ранку до вечора і заробляв щодня 12 мідних монет. Ввечері святий купував собі один боб, який з'їдав не раніше заходу сонця.

Решту грошей він віддавав одній з блудниць, до якої приходив уночі і казав: «Благаю тебе, за ці гроші тримай себе у чистоті цієї ночі, не гріши ні з ким». Потім преподобний замикався з блудницею в її кімнаті і, поки блудниця спала, старець всю ніч молився, читаючи псалми, а вранці тихо йшов від неї. І так він робив кожного дня, відвідуючи по черзі всіх блудниць, причому брав з них клятву, що вони збережуть в таємниці мету його відвідин. Жителі Александрії, не знаючи правди, обурювалися поведінкою ченця, всіляко ображали його, а він покірно терпів всі насмішки і лише просив не засуджувати інших.

Святі молитви преподобного Віталія врятували багатьох падших жінок. Одні з них пішли в монастирі, інші вийшли заміж, треті почали чесно працювати. Але розповісти про причини свого виправлення і тим зняти звинувачення з преподобного Віталія вони боялися – їх пов'язувала клятва, взята святим. Коли одна з жінок порушила її і стала виправдовувати ченця, вона впала в біснування. Александрійці після цього не сумнівались у гріховності преподобного.

Деякі клірики, які спокусилися поведінкою ченця, донесли на нього святому Патріарху Іоанну Милостивому. Але він не повірив донощикам і сказав: «Перестаньте засуджувати, особливо ченців. Хіба не знаєте, що сталося на Першому Нікейському Соборі? Деякі з єпископів і кліриків принесли один на одного письмові доноси блаженної пам'яті царю Костянтину Великому. Він наказав принести запалену свічку і, навіть не прочитавши писань, спалив їх і сказав: "якби я на власні очі побачив єпископа, або священика, або ченця, що грішить, то покрив би такого своїм одягом, щоб ніхто не бачив його гріха"». Так мудрий святитель присоромив наклепників.

Преподобний Віталій продовжував свій важкий подвиг: будучи перед людьми грішником і блудником, він приводив заблукалих до покаяння.

Одного разу, виходячи з місця блудництва, преподобний зустрів юнака, що йшов туди. Блудник із лайкою вдарив святого по щоці та закричав, що чернець ганьбить Ім'я Христа. Преподобний відповів йому: «Повір мені, що за мене, смиренного, і ти отримаєш такого удару по щоці, що вся Александрія сбежится на твій крик».

Через деякий час преподобний Віталій оселився у невеликій келії і в ній вночі помер. В той же час перед юнаком, що вдарив старця, з'явився страшний біс, ударив його по щоці і закричав: «Ось тобі удар від ченця Віталія». Юнак почав біснуватись. Він у нестямі катався по землі, рвав на собі одяг і кричав так голосно, що зібрав безліч народу.

Коли через кілька годин юнак прийшов до тями, то побіг до келії преподобного, волаючи: «Помилуй мене, раб Божий, що я згрішив проти тебе». Біля дверей келії він остаточно прийшов до тями та розповів присутнім про свою зустріч з преподобним Віталієм. Потім юнак постукав у двері келії, але не отримав відповіді. Коли зламали двері, то побачили, що преподобний преставився до Бога, стоячи на колінах перед іконою. В руках у нього був сувій зі словами: «Мужі александрійські, не засуджуйте передчасно, поки не прийде Господь, Праведний Суддя».

В цей час прийшла біснувата жінка, покарана преподобним за порушення таємниці його подвигу. Доторкнувшись до тіла святого, вона зцілилася і розповіла народу про все, що трапилося з нею.

Коли про смерть преподобного Віталія дізналися врятовані ним жінки, вони зібралися і розповіли про чесноти і милості святого.

Святитель Іоанн Милостивий радів, що не повірив наклепникам і не засудив праведника. Потім при зібранні розкаяних жінок, навернених преподобним Віталієм, святий Патріарх урочисто проніс його останки через все місто і віддав їх чесному похованню. З того часу багато александрійців поклали собі заповіт не засуджувати нікого.

Читайте також