Як виховати молитовний дух

Один з читачів моєї колонки поставив питання: як потрібно правильно молитися, як уберегти себе від того, щоб з часом у серці не запанувало спочатку формальне ставлення, а потім і взагалі небажання спілкуватися з Богом?

Відповідь на це питання необхідно шукати у працях святих отців Церкви. Гарною відправною точкою на цьому шляху могло б стати прочитання невеликої книги святителя Феофана Затворника «Чотири слова про молитву». Її безперечна цінність – у лаконічності та доступності пояснення всіх необхідних аспектів відповідної сфери духовного життя християнина, а також у конкретних практичних порадах, спрямованих на виховання в людині молитовного духу.

Зокрема, святитель робить важливий акцент на тому, що саме потрібно вважати справжньою молитвою. За його словами, це виникнення в нашому серці благоговійних почуттів до Бога, а саме благодаріння, славослів'я, покірності і бажання слідувати волі Всевишнього, вірності Йому і так далі. Виходячи з цього, вся наша турбота повинна полягати в тому, щоб під час молитвослів'їв ці і подібні до них почуття наповнювали нашу душу. Якщо так відбувається, то «молитвослів'я наше є молитва, а коли ні – воно ще не є молитва».

Як вказує святитель, щире звернення до Бога, супроводжуване внутрішню теплотою або горінням духа, не є «недосяжним для житейських людей, тобто обтяжених щоденними турботами». Кожен з нас здатний розвивати у собі відповідні молитовні навички. Для цього необхідно – з увагою і ретельністю – слідувати декільком порадам.

По-перше, вкрай важливо вникати в кожне слово молитви, а також розуміти, Кому і про що ми молимося. Більш того, потрібно проникливо відчувати промовлене. Так, якщо ми говоримо: «й одпусти нам провини наші, як і ми відпускаємо винуватцям нашим», то і в душі у цей момент ми повинні щиро пробачити наших кривдників, а потім вже «серцем, що усім все пробачило, просити собі у Господа прощення».

По-друге, потрібно намагатися якомога частіше протягом дня звертатися до Бога з короткими молитвами, «судячи по потребі душі і поточних справах». Це необхідно для того, щоб людина поступово не охолола у молитовному служінні. Адже «якщо і дає Господь якесь добре почуття вранці, його заглушає суєта і клопітливість дня», – підкреслює святитель. «Тому ж і ввечері вже не буває бажання молитися».

По-третє, необхідно підкріплювати молитву успіхами у всякій чесноті та справах милосердя, бо «молитві, щоб вона, як цвіт розцвіла в душі, повинні передувати і її супроводжувати добрі духовні схильності та труди».

І, звісно ж, надзвичайно важливо покладатися на Бога та прикладати всіх сил для того, щоб не зійти з молитовного шляху. Як свідчить преподобний Ніл Синайський, «якщо не отримав ще ти дару молитви або псалмоспіву, то проси невідступно і отримаєш».


Митрополит АНТОНІЙ, керуючий справами Української Православної Церкви

Аіф

Читайте також

Туга від голоду за вічністю

Неясна задуха серед безпеки та достатку була криком серця, створеного для безкінечності.

Нечистота подвійного дна

«Блаженні чисті серцем» – це заповідь про щирість, яка не ховає від Бога душевні рани.

​Приборкання степового звіра

Наша християнська віра виросла поверх попелу ідолів і кісток тварин. І першим каменем в її основі стала переплавлена віра князя, який піднявся з глибини власного пекла.

Смартфон замість ранкової молитви

​Літній піст часто називають тягарем під час відпусток. Духівник Дарницького благочиння м. Києва протоієрей Феодор Русан розповідає про подолання екранної залежності.

Про страх, який називають ощадливістю

Корінь нашої скупості – у страху перед завтрашнім днем. Але стиснутий кулак із заощадженими купюрами не робить нас захищенішими.

Милосердя з порожніми руками

Милість – не завжди тепле почуття. Іноді це зусилля волі.