Як виховати молитовний дух

Один з читачів моєї колонки поставив питання: як потрібно правильно молитися, як уберегти себе від того, щоб з часом у серці не запанувало спочатку формальне ставлення, а потім і взагалі небажання спілкуватися з Богом?

Відповідь на це питання необхідно шукати у працях святих отців Церкви. Гарною відправною точкою на цьому шляху могло б стати прочитання невеликої книги святителя Феофана Затворника «Чотири слова про молитву». Її безперечна цінність – у лаконічності та доступності пояснення всіх необхідних аспектів відповідної сфери духовного життя християнина, а також у конкретних практичних порадах, спрямованих на виховання в людині молитовного духу.

Зокрема, святитель робить важливий акцент на тому, що саме потрібно вважати справжньою молитвою. За його словами, це виникнення в нашому серці благоговійних почуттів до Бога, а саме благодаріння, славослів'я, покірності і бажання слідувати волі Всевишнього, вірності Йому і так далі. Виходячи з цього, вся наша турбота повинна полягати в тому, щоб під час молитвослів'їв ці і подібні до них почуття наповнювали нашу душу. Якщо так відбувається, то «молитвослів'я наше є молитва, а коли ні – воно ще не є молитва».

Як вказує святитель, щире звернення до Бога, супроводжуване внутрішню теплотою або горінням духа, не є «недосяжним для житейських людей, тобто обтяжених щоденними турботами». Кожен з нас здатний розвивати у собі відповідні молитовні навички. Для цього необхідно – з увагою і ретельністю – слідувати декільком порадам.

По-перше, вкрай важливо вникати в кожне слово молитви, а також розуміти, Кому і про що ми молимося. Більш того, потрібно проникливо відчувати промовлене. Так, якщо ми говоримо: «й одпусти нам провини наші, як і ми відпускаємо винуватцям нашим», то і в душі у цей момент ми повинні щиро пробачити наших кривдників, а потім вже «серцем, що усім все пробачило, просити собі у Господа прощення».

По-друге, потрібно намагатися якомога частіше протягом дня звертатися до Бога з короткими молитвами, «судячи по потребі душі і поточних справах». Це необхідно для того, щоб людина поступово не охолола у молитовному служінні. Адже «якщо і дає Господь якесь добре почуття вранці, його заглушає суєта і клопітливість дня», – підкреслює святитель. «Тому ж і ввечері вже не буває бажання молитися».

По-третє, необхідно підкріплювати молитву успіхами у всякій чесноті та справах милосердя, бо «молитві, щоб вона, як цвіт розцвіла в душі, повинні передувати і її супроводжувати добрі духовні схильності та труди».

І, звісно ж, надзвичайно важливо покладатися на Бога та прикладати всіх сил для того, щоб не зійти з молитовного шляху. Як свідчить преподобний Ніл Синайський, «якщо не отримав ще ти дару молитви або псалмоспіву, то проси невідступно і отримаєш».

Митрополит АНТОНІЙ, керуючий справами Української Православної Церкви

Аіф

Читайте також