Предстоятель УПЦ: Приклад преподобного Онуфрія Великого надихає на вірність канонам Церкви

Преподобний Онуфрій Великий змиряв себе перед Богом і саме у цьому полягає найцінніший духовний спадок святого. Багато скорбот і спокус зазнав він за свій вік, але милість Господня ніколи не покидала його – тому його настанови, його суворе пустельне житіє таке дороге для нас усіх сьогодні, коли знову у суспільстві вирують пристрасті і непорозуміння, коли знову на Святу Церкву падають звинувачення та наклепи. І саме приклад преподобного Онуфрія Великого надихає на ревність у служінні Господу і відданість древнім канонам та уставам Святої Православної Церкви.

Візьми молитовник і стань на молитву на дві-три хвилини. Немає часу, прочитай три-чотири вірші з Євангелія й стільки ж віршів з Псалтиря. Це займе дві-три хвилини. Ці хвилини в житті нічого не значать. Але якщо ти потроху будеш живити себе словом Божим, воно буде живити нашу душу, буде просвіщати і очищати її.

Ми не повинні, принісши покаяння, думати, що ось ми відразу наповнимося благодаті, радості й будемо веселитися. Це трапляється тоді, коли гояться наші духовні рани. А рана, коли на неї накладуть пластир, ще може боліти. Мусить пройти час, щоб вона зажила, а хворе місце стало повністю здоровим.

Як жінка, коли місить тісто, щоб воно закисло, кладе туди трохи дріжджів, так і людина, її плоть і природа, приймає «закваску» – маленьку частинку Тіла і Крові Христового, які заквашують нашу природу і роблять здатними увійти у вічність.

Один наповнений байдужістю, боягузтвом, малодушністю, а інший – мужністю, терпінням, бажанням робити добро. Це все проявляється в нас під час скорбот, випробувань, хвороб. У цей час ті люди, які досягли певного духовного рівня, не озлобляються, не втрачають свій людський вигляд. Може бути, їх з усіх сторін утискають, паплюжать – але вони зберігають у собі той образ, згідно з яким їх створив Господь і не псують його. А якщо людина не досягла належного духовного рівня, не має в собі благодаті, вона навіть від маленької скорботи падає, стає малодушною, сумує, нарікає. Випробування у кожної людини є, немає такої людини, яка би гладко, як по воді під час штилю, пройшла по шляху свого земного життя. Житейське море постійно хвилюється. Хвилі бувають меншими, бувають більшими. І ми повинні жити так, щоб ці хвилі нас не поглинули, не накрили, не потопили.

У кожної людини є поле битви – це її душа, її серце. І на цьому полі завжди зустрічається добро зі злом. Добро існує у вигляді благодаті Божої, а зло – у вигляді пристрастей, пороків, немочі.

Нехай Господь допомагає нам, дорогі браття і сестри, щоб ми у своєму житті вчилися смирятися, щоб ми вчилися один одному «вмивати ноги». Це важко робити, особливо спочатку. Але тут присутній більше психологічний бар’єр. Коли людина починає смирятися, поводитися природно, просто, то вона знаходить у цьому мир. І це виявляється робити зовсім не важко. Бо де смирення, там Божа благодать.

Якщо хтось щось зробить доброго, після чого прийдуть до нього люди чи власні помисли розпочнуть його хвалити, то він повинен згадати єрусалимського осла. Одяг покладали під ноги не Господу, а віслюкові. Але осел цю честь не прийняв для себе – він не стрибав, не кричав від марнославства, а покірливо виконував свій обов’язок. Так і ми, звершуючи якусь добру справу, повинні згадати, що ми є знаряддям Господа. Тому, якщо ми будемо підноситися цим і привласнювати собі Боже, то будемо гіршими від єрусалимського осла, який зміг розібратися, що йому належить, а що ні.

Зазвичай, від грішних людей всі відвертаються, бо вони не дуже приємні для спілкування. Але Божа Матір не відвертається ні від кого. Вона молиться за найбільш падших і найзакореніліших грішників, і допомагає їм стати на путь покаяння. Богородиця допомагає навіть тим людям, які знаходяться поза огорожею Церкви.

Є люди, які звершують великі справи: виготовляють ракети, літаки, комп’ютери і так далі… Але жінка народжує нову людину – а це вище від усякого творіння рук людських.

Читайте також