25 липня – пам'ять святих мучеників Феодора Варяга та сина його Іоанна

Святі мученики Феодор Варяг і син його Іоанн жили в Києві у Х столітті, коли варяги, предки нинішніх шведів та норвежців, брали особливо діяльну участь у державному та військовому житті Русі. На варязьку дружину спиралися у своїх починаннях вожді і організатори ранньої російської державності. Як і слов'яни, серед яких вони жили, чимало заморських прибульців під впливом Візантійської Церкви приймали святе Хрещення.

Є припущення, що подвиг святих київських варягів-мучеників мав місце влітку 983 року, коли хвиля язичницької реакції прокотилася не тільки по Русі, але й по всьому слов'яно-германському світу. Князь Володимир, майбутній хреститель Русі, а тоді ще язичник, того року ходив у похід на литовське плем'я ятвягів і здобув над ними перемогу. В ознаменування цієї перемоги київські жерці і вирішили знову влаштувати криваве жертвоприношення.

Жив серед киян, повідомляє преподобний Нестор Літописець, варяг на ім'я Феодор, що довгий час до того пробув на військовій службі у Візантії і прийняв там святе Хрещення. Язичницьке ім'я його, яке збереглося у назві «Турова божниця», було Тур (скандинавський Тор) або Утмр (скандинавське Оттар) – у старовинних рукописах зустрічається те й інше написання. У Феодора був син Іоанн, красивий і благочестивий юнак, сповідавший, як і батько, християнство.

«І сказали старці і бояри: Кинемо жереб на отроків та дівиць, на кого він впаде, того і заріжемо богам у жертву». Очевидно не без умислу, жереб, кинутий язичницькими жерцями, упав на християнина Іоанна.

Коли надіслані до Феодора повідомили, що його сина «обрали собі боги, тож принесемо його їм в жертву», старий воїн рішуче відповів: «Не боги це, а дерево. Нині є, а завтра згниє. Не їдять вони, не п'ють і не говорять, а зроблені людськими руками з дерева. Бог же Один, Йому служать греки і поклоняються. Він створив небо і землю, зірки і місяць, сонце і людину, і призначив їй жити на землі. А ці боги що сотворили? Вони самі створені. Не дам сина свого бісам».

Це був прямий виклик християнина звичаям та віруванням язичників. Озброєним натовпом язичники кинулися до Феодора, рознесли його двір, оточили будинок. Феодор, за словами літописця, «стояв на сінях з сином своїм», мужньо, зі зброєю в руках зустрічав ворогів. Він спокійно дивився на язичників, що біснувалися, й говорив: «Якщо вони боги, хай пошлють одного з богів і візьмуть мого сина». Бачачи, що в чесному бою їм не здолати Феодора та Іоанна, хоробрих майстерних воїнів, нападники підсікли стовпи галереї і, коли ті обрушилися, навалилися натовпом на сповідників та вбили їх.

Вже в епоху преподобного Нестора, менш ніж через сто років після сповідницького подвигу київських варягів, Руська Православна Церква шанувала їх у сонмі святих. Феодор та Іоанн стали першими мучениками за святу православну віру в Руській землі.

На місці мученицької кончини варягів святий рівноапостольний Володимир спорудив згодом Десятинну церкву Успіння Пресвятої Богородиці, освячену 12 травня 996 року.

Читайте також