14 серпня – Походження (винесення) Чесних Древ Животворящого Хреста Господнього

У грецькому часослові 1897 року так пояснюється походження цього свята: через хвороби, що дуже часто бували в серпні, спрадавна утвердився в Константинополі звичай виносити Чесне Древо Хреста на дороги і вулиці для освячення місць та відведення хвороб.

«Напередодні, виносячи його з царської скарбниці, покладали на святій трапезі Великої церкви на честь Святої Софії – Премудрості Божої. З цього дня і далі до Успіння Пресвятої Богородиці, творячи літії по всьому місту, пропонували його потім народу для поклоніння. Це і є Винесення Чесного Хреста», – говорить часослов.

За прийнятим нині в Православній Церкві чином мале освячення води 1 серпня здійснюється до або після Літургії. Разом з освяченням води здійснюється освячення меду – це перший медовий Спас: «Спас на воді», «Мокрий Спас». З цього дня благословляється куштування меду нового врожаю. 

Святкування Всемилостивому Спасу та Пресвятій Богородиці встановлено з нагоди знамень від ікон Спасителя, Пресвятої Богородиці і Чесного Хреста під час битв святого благовірного князя Андрія Боголюбського (1157-1174) з волзькими булгарами в 1164 році.

Це перше з трьох свят Всемилостивому Спасу, що звершуються у серпні. Друге – Преображення Господа Бога і Спаса нашого Іісуса Христа, а третє – перенесення з Едеси до Константинополя Нерукотворного Образу Господа Іісуса Христа. Ці три свята ніби пов'язують весь Успенський піст.

Цього дня вшановується пам'ять семи святих мучеників Маккавеїв: Авима, Антоніна, Гурія, Єлеазара, Євсевона, Алима й Маркелла, матері їхньої Соломонії та вчителя їхнього Єлеазара, які постраждали у 166 році до Різдва Христового від нечестивого сирійського царя Антіоха Єпіфана.

Прихильний еллінському культу, Антіох Єпіфан ввів у Єрусалимі та всій Юдеї язичницькі звичаї. Він осквернив храм Господній, поставивши в ньому статую язичницького бога Зевса Олімпійського, до поклоніння якому примушував юдеїв. Проте були й такі, які продовжували вірити у прийдешнє пришестя Спасителя.

Дев'яносторічний старець – законоучитель Єлеазар, який за прихильність до Моїсеєвого закону був судимий, із твердістю пішов на муки та помер в Єрусалимі. Таку ж мужність показали учні святого Єлеазара – сім братів Маккавеїв та їхня мати Соломонія. Вони були засуджені в Антіохії царем Антіохом Єпіфаном, де, безстрашно визнавши себе послідовниками Істинного Бога, відмовилися принести жертву язичницьким богам.

Старший з юнаків, який давав першим відповідь царю від імені всіх семи братів, був підданий жахливим тортурам на очах в інших братів та матері; решта п'ять братів один за одним зазнали ті ж муки.

Залишився сьомий брат, наймолодший. Антіох запропонував святій Соломонії схилити юнака до зречення, щоб їй залишився хоч останній син, але мужня мати зміцнювала і його в сповіданні Істинного Бога. Отрок рішуче відхилив підлещування царя і так само твердо переніс муки, як його старші брати. Після смерті всіх дітей свята Соломонія, стоячи над їхніми тілами, здійняла руки із вдячною молитвою до Бога та померла.

Подвиг святих семи братів Маккавеїв надихнув Іуду Маккавея, і він очолив повстання проти Антіоха Єпіфана і з допомогою Божою здобув перемогу, очистивши Єрусалимський храм від ідолів.

Читайте також