Відкрити істину

Як варто віруючим людям реагувати на наклеп, який зараз потоками ллється на Українську Православну Церкву.

Треба зазначити, що ця ситуація не нова. Ще в перші століття християн намагалися всіляко очорнити, приписуючи їм різні мислимі й немислимі злочини. Зокрема, їх звинувачували в тому, що вони згідно зі своєю вірою їдять людське м'ясо та п'ють людську кров. Коли для багатьох стала зрозумілою безглуздість цього «звинувачення», наклепники стали активніше використовувати «політичну» складову. Так, в очах того чи іншого цезаря християн намагалися представити як його особистих ворогів, які не шанують імператорську владу, зневажають велич римської держави та плетуть проти нього в інтересах зовнішніх ворогів численні змови.

Наслідком цієї неправди ставало стрімке розростання масштабів ненависті і нетерпимості до членів Церкви Христової. Християн били, калічили, кидали в темниці, віддавали на розтерзання звірам, спалювали на вогні, умертвляли за допомогою холодної зброї. Були пролиті ріки крові. І вони, що дуже важливо усвідомлювати, лягли важким тягарем відповідальності не лише на безпосередніх вбивць та мучителів, але й на наклепників, які спровокували всі ці жахливі діяння.

З не менш важкими випробуваннями Церква зіткнулася і під час правління радянської влади. Наклеп, який тоді обрушився на голови православних віруючих, вражає не тільки своїм цинізмом, але й воістину небувалими міццю, масштабом, всеосяжністю. Здавалося, що викликані нею хвилі репресій та переслідувань назавжди поглинуть «церковний корабель». Проте він, пошарпаний політичними та розкольницькими бурями, але який зберіг свою єдність з Богом, залишився на плаву. Більше того, час усе розставив по своїх місцях. Давно вже немає СРСР, а Церква все так само продовжує здійснювати свою місію – вести людей до спасіння.

Виходячи з цього, нам усім потрібно пам'ятати про два важливі моменти.

Перший: не можна зраджувати Бога і свою віру. Якщо ми збережемо вірність Господу, наклеп рано чи пізно буде знищений. Історія нашої Церкви про це неодноразово свідчить.

Другий: не потрібно відповідати на наклеп гнівом, ненавистю або ворожнечею. Якщо ми хочемо, щоб правда перемогла, слід посилити молитви за тих, хто намагається очорнити Церкву. Про це свого часу дуже добре сказав преподобний Максим Сповідник: «У міру того, як будеш молитися за того, що оббрехав, Бог буде відкривати спокушеному істину про тебе».

Читайте матеріали СПЖ тепер і в Telegram.

Митрополит АНТОНІЙ, керуючий справами Української Православної Церкви

Аіф

Читайте також

Свічковий огарок і чиста совість: історія пономаря Саші

​Маленька спокуса у великому світі війни. Про те, як звичайний згорток використаних свічок став для юного вівтарника мірилом чесності та шляхом до перемоги над самим собою.

Жінка, яка перемогла гріх

Перше читання Покаянного канону завершується. І святий Андрій Критський розкриває образ героїні церковної історії, яку Бог спіймав на живця.

Репетиція вічності: Великий піст як вихід з диктатури шуму

Великий піст – це не просто дієта чи відмова від розваг. Це добровільний вхід у «коридор тиші», де людина знімає маски і зустрічається зі своїм справжнім «я».

Покаяння царя і червоний плащ Урії

Третя частина покаянного канону – це не урок моралі. Це анатомія і дзеркало зради.

Синдром дружини Лота: чому покаяння не терпить ностальгії

Христос промовив про неї три слова. Але саме вони – одне з найгостріших попереджень у всьому Євангелії.

Весна духовна: чому ми вітаємо один одного з початком Великого посту

Зі сторони це схоже на колективне помутніння розсудку. Але за цим привітанням – одна з найглибших таємниць християнського життя.