Відкрити істину
Треба зазначити, що ця ситуація не нова. Ще в перші століття християн намагалися всіляко очорнити, приписуючи їм різні мислимі й немислимі злочини. Зокрема, їх звинувачували в тому, що вони згідно зі своєю вірою їдять людське м'ясо та п'ють людську кров. Коли для багатьох стала зрозумілою безглуздість цього «звинувачення», наклепники стали активніше використовувати «політичну» складову. Так, в очах того чи іншого цезаря християн намагалися представити як його особистих ворогів, які не шанують імператорську владу, зневажають велич римської держави та плетуть проти нього в інтересах зовнішніх ворогів численні змови.
Наслідком цієї неправди ставало стрімке розростання масштабів ненависті і нетерпимості до членів Церкви Христової. Християн били, калічили, кидали в темниці, віддавали на розтерзання звірам, спалювали на вогні, умертвляли за допомогою холодної зброї. Були пролиті ріки крові. І вони, що дуже важливо усвідомлювати, лягли важким тягарем відповідальності не лише на безпосередніх вбивць та мучителів, але й на наклепників, які спровокували всі ці жахливі діяння.
З не менш важкими випробуваннями Церква зіткнулася і під час правління радянської влади. Наклеп, який тоді обрушився на голови православних віруючих, вражає не тільки своїм цинізмом, але й воістину небувалими міццю, масштабом, всеосяжністю. Здавалося, що викликані нею хвилі репресій та переслідувань назавжди поглинуть «церковний корабель». Проте він, пошарпаний політичними та розкольницькими бурями, але який зберіг свою єдність з Богом, залишився на плаву. Більше того, час усе розставив по своїх місцях. Давно вже немає СРСР, а Церква все так само продовжує здійснювати свою місію – вести людей до спасіння.
Виходячи з цього, нам усім потрібно пам'ятати про два важливі моменти.
Перший: не можна зраджувати Бога і свою віру. Якщо ми збережемо вірність Господу, наклеп рано чи пізно буде знищений. Історія нашої Церкви про це неодноразово свідчить.
Другий: не потрібно відповідати на наклеп гнівом, ненавистю або ворожнечею. Якщо ми хочемо, щоб правда перемогла, слід посилити молитви за тих, хто намагається очорнити Церкву. Про це свого часу дуже добре сказав преподобний Максим Сповідник: «У міру того, як будеш молитися за того, що оббрехав, Бог буде відкривати спокушеному істину про тебе».
Читайте матеріали СПЖ тепер і в Telegram.
Митрополит АНТОНІЙ, керуючий справами Української Православної Церкви
Читайте також
Вода – пам'ять світу про Рай: чому ми завжди відчуваємо спрагу
Ми звикли вважати воду просто ресурсом, але в християнстві це «космічний слух» і свідок створення світу. Про те, чому склянка води на столі – це символ надії, і як навчитися пити молитву.
Пустеля мегаполісу: як знайти Бога в шумі новин і галасі думок
Про те, чому Бог не живе в онлайні і як створити тишу всередині себе, навіть якщо ви в метро.
Пророчества о воде: зачем Иордан потек вспять и почему огонь сошел на воду
У Хрещенський святвечір ми читаємо про те, як пустеля стає садом, а гірка вода – солодкою. Чому ці давні тексти є ключем до розуміння головної таїни свята?
Бог під ножем: Чому Церква святкує перший біль Христа
Ми часто ховаємо це свято за пам'яттю Василія Великого, соромлячись його фізіологічності. Але Бог довів, що Він – не голограма, а реальна людина.
Коли тебе списали: Святитель Нектарій про життя після втрати статусу
Ти втратив роботу, дім і повагу суспільства? Тобі здається, життя закінчене? Розмова з митрополитом, який став чорноробом, але переміг у Вічності.
Втеча до Єгипту: інструкція з виживання в часи Ірода
Бог біжить у країну зла, щоб врятуватися. Чому мовчання сьогодні голосніше за крик, а незнання новин – акт мужності? Вчимося у Святого сімейства мистецтву внутрішньої еміграції.