Відкрити істину

Як варто віруючим людям реагувати на наклеп, який зараз потоками ллється на Українську Православну Церкву.

Треба зазначити, що ця ситуація не нова. Ще в перші століття християн намагалися всіляко очорнити, приписуючи їм різні мислимі й немислимі злочини. Зокрема, їх звинувачували в тому, що вони згідно зі своєю вірою їдять людське м'ясо та п'ють людську кров. Коли для багатьох стала зрозумілою безглуздість цього «звинувачення», наклепники стали активніше використовувати «політичну» складову. Так, в очах того чи іншого цезаря християн намагалися представити як його особистих ворогів, які не шанують імператорську владу, зневажають велич римської держави та плетуть проти нього в інтересах зовнішніх ворогів численні змови.

Наслідком цієї неправди ставало стрімке розростання масштабів ненависті і нетерпимості до членів Церкви Христової. Християн били, калічили, кидали в темниці, віддавали на розтерзання звірам, спалювали на вогні, умертвляли за допомогою холодної зброї. Були пролиті ріки крові. І вони, що дуже важливо усвідомлювати, лягли важким тягарем відповідальності не лише на безпосередніх вбивць та мучителів, але й на наклепників, які спровокували всі ці жахливі діяння.

З не менш важкими випробуваннями Церква зіткнулася і під час правління радянської влади. Наклеп, який тоді обрушився на голови православних віруючих, вражає не тільки своїм цинізмом, але й воістину небувалими міццю, масштабом, всеосяжністю. Здавалося, що викликані нею хвилі репресій та переслідувань назавжди поглинуть «церковний корабель». Проте він, пошарпаний політичними та розкольницькими бурями, але який зберіг свою єдність з Богом, залишився на плаву. Більше того, час усе розставив по своїх місцях. Давно вже немає СРСР, а Церква все так само продовжує здійснювати свою місію – вести людей до спасіння.

Виходячи з цього, нам усім потрібно пам'ятати про два важливі моменти.

Перший: не можна зраджувати Бога і свою віру. Якщо ми збережемо вірність Господу, наклеп рано чи пізно буде знищений. Історія нашої Церкви про це неодноразово свідчить.

Другий: не потрібно відповідати на наклеп гнівом, ненавистю або ворожнечею. Якщо ми хочемо, щоб правда перемогла, слід посилити молитви за тих, хто намагається очорнити Церкву. Про це свого часу дуже добре сказав преподобний Максим Сповідник: «У міру того, як будеш молитися за того, що оббрехав, Бог буде відкривати спокушеному істину про тебе».

Читайте матеріали СПЖ тепер і в Telegram.

Митрополит АНТОНІЙ, керуючий справами Української Православної Церкви

Аіф

Читайте також

Вхід Господній до Єрусалима: між очікуванням чуда і Голгофою

Натовп чекав земного царя, а зустрів Агнця. Чому ми досі шукаємо «зручного» Бога.

Що сльози Христа біля гробу друга говорять про природу смерті

Горе Спасителя біля надгробка Лазаря – не просто людська скорбота. Це Бог дивиться на розпад найкращого Свого творіння і не погоджується з владою смерті над ним.

Розбитий сосуд: як Іуда став дзеркалом нашої духовної бухгалтерії

Аргумент зрадника завжди звучить переконливо. Коли лунає заклик «роздати убогим», більшість з нас з ним погоджується. У чому криється підступ цієї бездоганної логіки?

День брехні: чому 1 квітня руйнує душу і довіру

​У культурі «День дурня» – привід для веселощів. Але де межа між невинною грою і руйнуванням душі? Про духовну небезпеку розіграшів, брехні та сарказму.

Нотатки старця Архипа: як сільський батюшка стяжав дари Духа

​Історія схіархімандрита Архипа (Колодія) – дивовижного подвижника Чернігівщини, який відновив десятки храмів і залишив глибокі щоденники про віру та чудеса.

Розмова зі святителем Лукою про гроші, які палять руки

Як священнику можна було брати гроші з рук людини, яка розстрілювала духовенство?