«Тут ближче до Бога»: як пройшло престольне свято у Лядовському монастирі

Помітне пожвавлення руху автотранспорту спостерігалося вранці 11 вересня на кордоні України з Молдовою у Могилів-Подільському районі Вінницької області. Тут, у скелях на березі Дністра, на ділянці якого й проходить межа між двома країнами, розташований Лядовський Усікновенський скельний чоловічий монастир, який святкував у цей день своє престольне свято.

А Лядовський монастир – один з найстаріших в Україні, заснований на 38 років раніше Києво-Печерської лаври преподобним Антонієм Печерським, який звершував свій шлях з Афону у Київ. За свою 1000-літню історію монастир пройшов кілька періодів розквіту та запустіння, у 1938 році був підірваний за наказом радянської влади і відроджується з 1998 року.



«Подільським Афоном» називають Лядовський скельний монастир православні паломники. Бо місця там благодатні, природа напрочуд гарна, а монастир відбудовується у древньому візантійському стилі – геть усюди кам'яна кладка, різьблення по каменю та мозаїка.


Щоб піднятися до монастиря, потрібно пройти дорогою, яка настільки круто піднімається вгору, що і здоровим ногам боляче. А йдуть і старі люди, і хворі, і з малими дітьми – людська ріка тече то тонким струмком, то широким потоком.




На межі між минулим та майбутнім

Цього року, попри початок робочого тижня, на свято Усікновення глави Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна до Лядовського монастиря приїхали близько 2 000 паломників. У Божественній літургії взяли участь понад 30 священиків, серед них ігумен Свято-Миколаївського Шаргородського чоловічого монастиря о. Кіпріан (Корпанюк), настоятель Іоанно-Богословського Лемешівського чоловічого монастиря архімандрит Марк (Барановський), ігуменя Свято-Троїцького Браїлівського жіночого монастиря Антонія (Стеценко).


В обителі взяли афонськую традицію, коли найстарший за віком ігумен очолює богослужіння. І в престольне свято настоятель Лядовського монастиря архімандрит Антоній поступився першістю у літургії ігумену Кіпріану.


Служили у напівзруйнованому вибухами 80-річної давнини Усікновенському храмі. Зараз його відбудовують заново, але поки богослужіння проходять під склепіннями напівзаваленої печери. І сотні мирян стояли просто неба на смузі скелі у 10 м завширшки, на висоті 150 м над водами Дністра, на майданчику біля храму та на сходах до дзвіниці. Туман піднімався з річки щільною завісою, огортав далечінь легким серпанком, змазуючи межу між монастирською територією та зовнішнім світом, між служінням Богу та суєтою щоденності. А ще було зрозуміло, що таким, як зараз, цей храм вже ніколи не буде – його добудують, він набуде закінчених форм та обрисів. І виникало сильне відчуття, що Божественна літургія проходить на межі між минулим та майбутнім.



Особливо гарно звучав збірний хор півчих із різних храмів Києва, спеціально запрошений на престольне свято у Лядовський монастир. Літургію вони проспівали величезною палітрою різних стилів церковних піснеспівів – лунали і партесний спів, і давньоруський розспів, і візантійський, і грецький... Півчі зробили службу складеною в музичному плані, і вона вийшла контрастною та яскравою. Високий рівень виконавської майстерності та незвичайність звучання богослужіння відзначили всі прочани, зокрема й ті, хто мало розуміє в церковній музиці.

Бути твердими у вірі та Істіні

Проповідь після Євангелія виголосив ігумен Донат (Синиця), настоятель храму святих безсрібників Косьми і Даміана Вінниці. Батюшка на прикладі царя Ірода розповів про гріховність клятви як такої, про жіночу підступність Іродіади та її дочки та про мужність говорити правду як у часи Іоанна Хрестителя, так і в наші олживі часи. Священик назвав Усікновення глави Пророка Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна празником покаяння та закликав усіх бути твердими у вірі та Істині.





Причастя тривало не менше півгодини. Сотні людей задовго до світанку натщесерце вирушили в дорогу, щоб з'єднатися з Богом у престольне свято Лядовського монастиря. А після літургії та молебню Іоанну Хрестителю здавалося, що радість людська наповнила кожен куточок монастирської гори – паломники трапезували, піднімалися в храм ікони Божої Матері «Відрада та Втіха» і на дзвіницю, намагались потрапити до келії преподобного Антонія, на святе його джерело та просто побути серед краси природи та обителі. Всі ніби були один одному ближніми, братами й сестрами у Христі.



«Останніми роками святкову літургію ми служили внизу, на березі Дністра, – розповідає настоятель Лядовського Усікновенського скельного чоловічого монастиря архімандрит Антоній (Нетребін). – Бо до Усікновення був приурочений православний ярмарок, традицію проведення якого відродив наш монастир. Ми хотіли якомога більше людей залучити через матеріальне до духовного. Цього року літургія була в монастирі, і хотілося побачити, для скількох людей цікава сама служба й монастир. Раніше на ярмарок приходило багато людей, просто щоб подивитися на товари та щось купити. І в той же час, коли літургія велася внизу, інші люди піднімались у монастир, так і не бувши на богослужінні. Зараз же люди прийшли на наше престольне свято саме заради того, щоб побувати в монастирі, сповідатися та причаститися. А ярмарок, який залишився внизу, для них є другорядним».

«Тут і молиться легше»: паломники – про відвідування Лядовського монастиря

Надія:

– Втретє приїжджаю сюди на престольне свято. Сьогодні спів був грецькою мовою – закриваєш очі, і дійсно таке враження, що на Афоні стоїш. Жінкам на Афон не можна, але ж не випадково Лядовський монастир називають Подільським Афоном. І як хвора людина поспішає до лікаря, так і ми поспішаємо до цієї благодаті, яка тут перебуває. Це не передати ніякими словами – радість, свято для душі, і очищення, і покаяння – все тут є. Тут як вище від землі відриваєшся і ближче до неба. Здається, що трохи ближче стаєш до Бога. А тим більше, коли згадаєш, що преподобний Антоній сюди приплив на човні, – тут нічого не було, лише ліс та скелі. І він тут жив, грівся сонечком, Богом, любов'ю... І самій хочеться сюди приїхати та трохи зігрітись. Походити тими стежками, де він ходив, подихати цим повітрям. Тут дійсно ближче до Бога.

Валентина:

– Я тут вперше, і мені дуже подобається. Храм в печері, служба йде... І так дивно, що тут гори, та й вирватися з Вінниці та через дві години потрапити на край України – це теж вражає. Тут і молиться легше, і батюшка цікаву проповідь сказав – все це дуже корисно. Так легше жити.

Ольга:

– Була в Лядовському монастирі вже кілька разів, але так, щоб на службу потрапити, вперше вийшло. Раніше приїжджала лише свічку поставити, води набрати в святому джерелі. А сьогодні й занурювалася вперше. Як для віруючої людини, приїхати на престольне свято – це мій обов'язок. У мене була можливість і бажання, і я приїхала. Тут відчувається благодать, сильна молитва. Це складно описати словами – потрібно відчути. Гадаю, що люди, які вірять в Бога і ходять до церкви, знають це відчуття.

Людмила:

– Співали так гарно, що слів бракує. Я б слухала й слухала без кінця – настільки все довершено. Я тут вже вдруге, вперше років сім тому була. Цього разу мені така важлива підказка на сповіді була – і не думала, що в цьому потрібно каятись. Ось заради цього, виявляється, я й приїхала.

Ольга:

– Я приїхала сюди з мамою, тіткою, її чоловіком – з родичами. Я ходжу до церкви, але мені хочеться ходити не лише в один храм, хочеться більше подорожувати. Коли завжди з Богом, хочеться бувати в різних храмах і дізнаватися про них. У Лядовському монастирі я вперше – дуже позитивні емоції, тут дуже красиво. А ще в храмі прекрасна акустика – все дуже добре чутно.

Надія:

– Така літургія була хороша! Вдруге сюди приїжджаю – щоб полікувати душу, освятитись, оздоровитись, трохи наповнити себе духовним життям. Оздоровилася на кілька років! Шкода тільки, що не причастилась. Думала, не зможу підступитися через те, що багато людей, а треба було спробувати.

Геннадій:

– Раз на рік на престольне свято я сюди точно приїжджаю – хочу доторкнутися до святині, де був преподобний Антоній. А упродовж року теж приїжджаю сюди з товаришами, вибираємо моменти. І занурюватися в джерелі намагаюся. Тут здається, що благодать можна руками помацати. Дуже мені тут подобається, і духовно себе трохи насичую на певний період, а потім знову намагаюся сюди їхати. Сьогодні мав бути на роботі, але Бог сподобив так, що сюди приїхав.

Катерина:

– Вже 28 років приїжджаю у Лядовський монастир. І повірте мені, тут така Божа благодать, що я відчуваю себе дуже доброю людиною – як на крилах лечу. Саме в цьому місці в мене така Божа благодать! І я вдячна Богу і Матері Божій, що Вони допомагають, щоб я була у такому святому місці. Я їжджу по святих місцях – і в Греції була, і в Єгипті, і в Єрусалимі тричі. Тут зараз люди сходами ходять, а ми раніше могли тут ходити лише чіпляючись за гілки – нічого тут не було. А зараз яка тут краса!

Ірина та її мати Наталя (з палицею і перев'язаною ногою):

– Ми вперше сюди приїхали – дуже вражені, дуже сподобалося. Бо таких печерних храмів мало залишилося – тільки в Грузії такі бачила. А тут я вперше в Україні опинилася в такому скельному монастирі. І відчувається та енергетика, зв'язок часів, і така сила йде... Коли мені запропонували сюди їхати, я не дуже хотіла, бо вдома, як завжди, свої справи, суєта. Але як подивилася в інтернеті, яка тут краса, зрозуміла, що все відкладу, але приїду сюди.

– Природа така – з Богом єднання. І служба дуже хороша – просто розчиняєшся в ній. І спів красивий – так славлять Бога, відчувається віра. А нога – так це я зв'язки пошкодила. Де ж ще зцілюватися, як не тут! Зараз от у джерело сподіваюся пірнути з Божою допомогою. Взимку з гіпсом у Дівєєво їздила, тоді праву ногу зламала. Зараз ліву пошкодила, ну, нічого – слава Богу за все!

Фото: Антон Кавалер

Читайте матеріали СПЖ тепер і в Telegram.


Читайте також

Як зцілитися від кровотечі душі

Недільна проповідь.

У всіх спокусах йди в духовне серце, більше нікуди

Сердечна розмова про важливе.

Бідний Лазар: найкращий засіб порятунку від пекла

Недільна проповідь.

Що не досказно у притчі про сіяча

Недільна проповідь.

«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу»

Про мужність гнаного духовенства Черкаської єпархії. Розповідь про долю захопленого храму в містечку Драбові.

Про анафему взагалі та анафему меру Черкас зокрема

Митрополит Черкаський Феодосій проголосив відлучення мера Черкас від Церкви. Очевидно, це не останній такий випадок. Що таке анафема?