Птича: три роки молитовного стояння

Три роки тому, в день вшанування Казанської ікони Божої Матері, у селі Птича Дубенського району Рівненської області розпочалось найбільше міжконфесійне протистояння в історії Української Православної Церкви за останні десять років. Молодики в балаклавах та з бітами хотіли силоміць захопити церкву на честь Успіння Пресвятої Богородиці. В той день, мабуть, сама Владичиця незримою своєю присутністю вберегла храм від рейдерства.

Утім, вже за місяць прихильники Київського патріархату підступно, під покровом ночі, зрізали із сільської церкви замки та вдерлися до неї. Як змінювалась доля релігійної споруди впродовж 2014–2017 років спробуємо розкрити у спеціальному репортажі від кореспондента СПЖ. 

Схема, за якою діяли філаретівці у селі Птича, нині відома усім, хто хоч раз стикався із їх зазіханнями на церкви. Тоді усе розпочиналося із так званого референдуму, який прихильники УПЦ КП провели 2 листопада 2014 року у стінах сільського клубу. Незадоволені явкою так званих виборців та побоюючись, що їх звинуватять у фальсифікації, того ж вечора місцеві активісти пішли селом збирати підписи за перехід існуючої громади під юрисдикцію Київського патріархату.

– У тих списках, що вони носили, були вписані навіть неповнолітні діти, а ще жителі, котрі давно покинули населений пункт, хоча родом з Птичої, – розповідає місцева жителька пані Ольга. – Після збору підписів селом відразу прокотилась чутка, що будуть відбирати церкву, тому ми в день Казанської ікони Божої Матері оточили наш храм і чекали нападу.

Наступ прибічники УПЦ КП розпочали відразу після наради у клубі, до якої зійшлись і з'їхались не тільки місцеві жителі, а й молоді чоловіки з різних околиць. Протистояння між двома релігійними громадами тривало аж до пізньої ночі. Двічі, за словами очевидців, філаретівці намагались прорвати захист, і двічі віряни УПЦ відтісняли їх за огорожу.

– Коли зовсім стемніло, прихильники УПЦ КП роз'їхались і лишили на чергування своїх людей, – згадує житель села Птича Василь. – Ми теж виставили охорону. З 2 листопада і до 26 грудня наша громада, як і годиться, служила у церкві, несла вахту на вулиці, хоча тоді вже істотно похолодало. Під ранок 26 грудня, коли село міцно спало, вони болгаркою зрізали замки та вдерлися у церкву, матушка нашого настоятеля це все бачила, підняла село, але було вже пізно – навколо храму філаретівці виставили молодиків з битами.

Від цього моменту ситуація навколо Свято-Успенської церкви нагадувала поле безкінченної запеклі баталії, закінчення якої досі не видно, хоч і пройшло чимало часу. 

– Кілька разів впродовж  трьох років у храмі за закритими дверима опинялися і прихильники УПЦ КП, і віряни УПЦ, – розповідає протоієрей Віктор Земляний, керівник Відділу врегулювання міжконфесійних суперечок при Рівненській єпархії. – Щоправда, всі ці рази супроводжувались запеклим протистоянням із застосуванням сили, були постраждалі люди і пошкоджені двері храму, порізана огорожа. 

Двічі впродовж міжконфесійного конфлікту у селі Птича храм опечатували, намагаючись припинити сутички. Першого разу це зробив сільський голова, другій – органи правопорядку. 

– Прихильники Київського патріархату ніколи не рахувались з українським законодавством, – коментує протоієрей Віктор Земляний. – І цьому підтвердженням є те, що, попри усі суди, які відбулись впродовж трьох років, вони досі ігнорують факт того, що храм у селі Птича є власністю вірян Української Православної Церкви. 

– Прошу вдуматись: за два роки відбулося 36 судових слухань по церкві у селі Птича, – коментує Катерина Іванюк, правозахисник Рівненської єпархії УПЦ. – Майже кожного разу ініціатором передання справи до суду були прихильники УПЦ КП, притому позивались не тільки цілою громадою, але й одноосібно. За цей період судової тяганини також винесено сім судових рішень – усі на користь вірян Української Православної Церкви. 

До яких тільки методів не вдавались і віруючі УПЦ, аби домогтися уваги з боку чиновників та добитись справедливості. За розповідями очевидців, вони по тижневі сиділи у відділку тоді ще міліції та просили правоохоронців втрутитись у конфлікт. 

– Ми разів, мабуть, з десять перекривали трасу Київ-Чоп, – пригадує місцевий житель Олександр. – Це була не забаганка, а вимушена міра. Сьогодні ми просимо вибачення у всіх водіїв, котрі тоді потрапили у певні незручності під час подорожей, але тільки так нас місцева влада сприймала серйозно та йшла на діалог. 

Донині храм у селі Птича опечатаний, але релігійна громада Української Православної Церкви має можливість здійснювати його охорону, знаходячись всередині. 

– Кожен, хто подивиться на ситуацію у Птичій поверхнево, не заглиблюючись у її суть, може звинуватити і вірян УПЦ у нехтуванні українського законодавства, проте це не так, – говорить протоієрей Віктор Земляний. – Наші люди мають право знаходитись у своєму храмі, бо всіма судами доведено, що церква наша. До того ж у нашої громади і у прибічників УПЦ КП існує усна домовленість, що ми здійснюємо чергування у церкві, натомість поступаємось їм церковною хатиною, в якій філаретівці мають змогу молитися. 

Свої ж молитви щонеділі віряни УПЦ підносять у гаражі настоятеля Миколи Сисонюка, який тимчасово облаштували під богослужіння. За свідченнями очевидців, щораз до імпровізованого храму поспішає понад півсотні птичан різного віку. 

– За тривалий період церковної війни у Птичій стало зрозуміло, хто хоче насправді молитви, – розповідає місцева мешканка Оксана. – Нашої громади залишилось практично стільки ж, як і було на початку конфлікту. А ось ті, хто примушував нас змінити юрисдикцію, зостались у зовсім не чисельній меншості. Пояснення цьому просте – церкву вони активно як не відвідували, так і не відвідують, більше того, їхні ж пастирі відбивають охоту створювати справді дружню громаду. За два роки міжконфесійного протистояння священиків УПЦ КП змінилось у Птичій дуже багато, вони не затримуються, бо не витримують норову своїх вірян.

Ще кілька місяців тому релігійна громада УПЦ мала можливість молитись під час акафістів у приміщенні церкви, які запровадив протоієрей Григорій Стаднік, другий настоятель Свято-Успенської церкви у селі Птича. Та в своєму прагненні добитись не свого прибічники УПЦ КП вдалися до викликів поліції щоразу, як тільки побачать світло у церкві.

– Ми змушені були відмінити служби у храмі, аби не провокувати конфлікт, – говорить протоієрей Григорій Стаднік. – Не служити нас навіть поліція просить, хоча за цей час вони думку стосовно вірян УПЦ теж змінили і ставляться до нас не як до порушників, а навпаки, як до постраждалих.

 – Під час чергування у церкві світло ми не запалюємо, тільки у спеціально облаштованій кімнаті є настільна лампа, – розповідає місцевий житель Василь. – Отак і два роки поспіль день у день бережемо свій храм, молимось поодинці під церквою і в церкві. 

На вулиці, праворуч від храму, місцеві чоловіки поставили невеликий саморобний намет, облаштували піч, щоб палити та грітись в зимові холодні ночі. Щоправда, вони думали, що така охорона буде тимчасовою, на місяць чи два. Цьогоріч, зрозумівши, що закінчення конфлікту найближчим часом не передбачається, обклали намет пінопластом і прилаштували двері. 

Жінки, котрі найчастіше несуть чергування всередині церкви, дбають про її чистоту та убранство. Букети та вінки із живих квітів у зачиненому храмі присутні завжди. 

Молитовне стояння релігійної громади Української Православної Церкви – це не фікція і не вигадки, як розповідають на сторінках соцмереж прибічники УПЦ КП. Молитовне стояння вірян у Птичій – це реалії, справжні та невигадані. І хоча, направду, іноді у них, як і у всіх смертних, бувають періоди зневіри та розпачу, птичанці, згуртувавшись, долають ці почуття і готові знову та знову вступати у битву за відстоювання святої православної віри, своєї церкви.

Читайте матеріали СПЖ тепер і в Telegram.

Читайте також