Перша Неділя Посту: Торжество Православ'я чи православних?

Торжество Православ'я

Історичний аспект самої події Торжества Православ'я відомий. Після Константинопольського Собору 843 року, який був скликаний за ініціативою імператриці Феодори і який відновив іконошанування у Візантійській імперії, було влаштоване церковне торжество, яке проголосило підсумки Собору. Це торжество припало на першу неділю Великого посту, що була у 843 році 11 березня. Відтоді його стали відзначати щорічно.

Цікавий факт, на який мало звертають уваги: Сьомий Вселенський Собор, що затвердив іконошанування, відбувся в 787 році. Тобто минуло ще цілих 56 років до того дня, коли воно остаточно перемогло. І що ж відчували, що думали люди, які жили в ці роки: істина є, але вона не торжествує? А, навпаки, торжествують брехня, неправда, зло? Про найзатятішого гонителя ікон у так званий «другий період іконоборства», імператора Феофіла (829-842), книга «Життєписи візантійських царів» розповідає наступне: «І замислив тиран знищити всіх, хто малював божественні лики, і от ті, хто обрали життя, повинні були плюнути на ікону, немов на якийсь мотлох, скинути на підлогу святе зображення, топтати його ногами і таким чином знайти порятунок».

Надто часто ми бачимо довкола аж ніяк не торжество Православ'я, а зовсім навпаки. У світі торжествують «його величність» долар, «лайк» в соцмережах і сексуальна розкутість. Мільйони людей несуть на вівтар цих ідолів свої душі і свої життя. Як писав святий апостол Іоанн Богослов, «Бо все, що в світі: пожадливість тілесна, і пожадливість очам, і пиха життєва, це не від Отця, а від світу. Минається і світ, і його пожадливість, а хто Божу волю виконує, той повік пробуває» (1ів. 2, 16-17).

І ось серед цієї вакханалії зла у світі, як паросток трави крізь асфальт пробивається Істина. І в цьому й полягає торжество Православ'я: Істина є, вона існує, і людина може до неї долучитись. І не так важливо, чи торжествує Істина у зовнішньому світі. Апостол Павло, згадуючи часи старозавітного пророка Іллі, пише до Римлян: «Чи ви не знаєте, що говорить Писання, де про Іллю, як він скаржиться Богові на Ізраїля, кажучи: "Господи, вони повбивали пророків Твоїх, і Твої жертівники поруйнували, і лишився я сам, і шукають моєї душі". Та що каже йому Божа відповідь: "Я для Себе зоставив сім тисяч мужа, що перед Ваалом колін не схилили"» (Рим. 11, 2-4). Ось це й було торжество Істини, торжество Православ'я. Істина торжествувала в серцях цих семи тисяч людей, що не склонили колін перед Ваалом.

У часи новозавітні, коли в перші століття християнства відбувались гоніння на послідовників Христа з боку язичників, коли їх спалювали на вогнищах і кидали левам на розтерзання, можна було подумати, що язичництво торжествує.

Але ні, торжествували язичники, а не язичництво. Не торжествувало воно тому, що не змогло змусити цих людей відректися від Христа, відректися від Істини. Істина торжествувала в серцях християнських мучеників. Це було торжество Православ'я.

Ось фотографія хресного ходу перед революцією 1917 року.
 
Це торжество православних, але чи торжество Православ'я? Чи торжествує Православ'я в душах цих людей, яких ми бачимо на фотографії? Адже незабаром їх покличуть вже не на хресний хід. Їх покличуть ось сюди.

І підуть дуже багато з них.

Але торжество Православ'я все-таки відбудеться. Воно відбудеться в душах ось цих людей.

Їх заарештували і ведуть під конвоєм. Вони йдуть в рясах і з хрестами на грудях. Вони не відрікаються від свого Бога. Доля їх відома. Але в серцях їхніх торжествує Православ'я. Торжествує воно і в маленьких дітях, школярах, що не побоялися в розпал «безбожної п'ятирічки» прийти в храм на Великдень.

Ось торжество Православ'я у зруйнованому сербському храмі в Косово.

Ось у зруйнованому храмі святого Георгія в Сирії.

Ось в Єгипті.

 А ось в Україні.
 

Ці люди прийшли помолитися до Благовіщенського храму в Коломиї, захопленого націоналістами і греко-католицькими капеланами.

Ось протест віруючих проти захоплень православних храмів у Рівному.

А є ще храми в Птичій, Катеринівці і багатьох інших місцях.

Православ'я торжествує, коли на руїнах храму звучить молитва, коли люди, незважаючи на погрози, глузування і нерозуміння, не відрікаються від Істини, від Бога та від Церкви. Православ'я має торжествувати не стільки у зовнішній обрядовій красі, скільки в серцях людських.

Ми навряд чи знаємо, в чому полягають єресі, які анафематствуються в богослужбовому чині Торжества Православ'я. Ми навіть навряд чи знаємо православну догматику за відповідним підручником. Але ми знаємо, що Істина є на землі, і перебуває вона у всій своїй повноті ніде більше, як в Церкві Христовій, яка є Вселенська Православна Церква. Ми можемо до цієї Істини долучитись, і тоді Православ'я буде торжествувати в наших душах.

Можуть бути гоніння, утиски, захоплення храмів, але якщо ми не відрікаємося від своєї віри і Церкви – Православ'я Торжествує. Якщо ми намагаємося виконувати заповіді Божі посеред світу, коли «ввесь світ лежить у злі» (1ів. 5, 19) – Православ'я Торжествує. Якщо ми, за словом Божим, намагаємося любити ворогів (а ворогів Церкви в Україні зараз предостатньо), молимося про їх напоумлення і прощення – Православ'я Торжествує. Якщо ми від цих ворогів, що поки не врозумились, захищаємо свої святині – Православ'я Торжествує. А якщо в нас немає цього, залишається Торжество не Православ'я, а православних, та й те тимчасове.

Читайте також