Харитоновна
Из архивного.
ХАРИТОНОВНА
На углу улочки, а их всего две в этом селе, стоит с закрытыми ставнями дом, пугающий меня сегодня.
Когда Харитоновна жила в нем, все вокруг было старенькое, но живое и веселое. Даже собака с архаической кличкой «Шарик» обладала добрейшим характером и не брала пример с окрестных псов, которые увидев меня в рясе, устраивали повальную брехаловку с завыванием и клацаньем цепей.
Отошла ко Господу Харитоновна весной, после Пасхи. Я, как всегда после причастия (последний год дома ее причащал), бодро сказал, чтобы до Троицы помирать не вздумала и она, ранее при определении мною сроков, говорившая:
– Как благословишь, отец Лександра, – теперь ответила, – На то Господь есть, сроки давать.
Не придал я большого значения словам бабули, а она возьми и помри до Троицы.
Когда приехал отпевать, увидел, что по всей хате фотографии наши церковные расставлены, как мы храм в начале 90-х строили. Харитоновна тогда каждый день за пять километров на стройку прибегала и успевала все.
Мне иногда казалось, что без Харитоновны действительно не может твориться ничесоже. Даже, когда меня в течение двух-трех месяцев маститый священник уговаривал перейти в город, а приход отдать его сыну, Харитоновна прознала об этом и выставила «архизаслуженного» протоиерея за дверь.
На полиелее, Харитоновна всегда стояла у окна, по правую руку и вместе с хором пела, вернее, подпевала. До дня нынешнего ее тихий мягкий голос слышен:
- Молитвами Богородицы, Милостиве, очисти множество согрешений наших...
Пугает меня дом брошенный...
Не за Харитоновну и душу ее боюсь, а за свою будущность страшусь. Ведь Харитоновна тихо пела, но вся ее жизнь эта тихая песня-молитва, поэтому и все что окружало ее было добрым и красивым.
Я же .... и говорить то не хочется, не то что писать. С криком встаешь, с криком спать ложишься, постоянно торопишься, и поэтому ошибаешься. Суета грехи нагоняет, да видимость добра ими создает.
Так хочется услышать:
– Отец Лександра, как же это? Грех то какой!
на фото: мои Харитоновны 1990 г.
Читайте також
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.
Від молитви до менеджменту: в Лаврі – нові «освітні програми»
Поки в Лаврі шукають «сакральне серце України», давня святиня перетворюється на майданчик експериментів: тепер тут пропонують «унікальні» курси з маркетингу.
Бути собою, коли всі збожеволіли: сила совісті і віри
Ми живемо у світі, де зло називають добром, а брехню — правдою. Ті, хто втратили совість, намагаються навчати нас моралі. Але навіть коли світ навколо зводить правду до божевілля, важливо не зраджувати Бога, свою совість і людяність. Бо істина — не там, де більшість, а там, де правда і Бог.
Різдво без канікул
Шкільні канікули у Рівному завершаться саме на свято Різдва за Юліанським календарем. Для багатьох родин це означає повернення до навчання замість спільного святкування важливого духовного свята.