Харитоновна
Из архивного.
ХАРИТОНОВНА
На углу улочки, а их всего две в этом селе, стоит с закрытыми ставнями дом, пугающий меня сегодня.
Когда Харитоновна жила в нем, все вокруг было старенькое, но живое и веселое. Даже собака с архаической кличкой «Шарик» обладала добрейшим характером и не брала пример с окрестных псов, которые увидев меня в рясе, устраивали повальную брехаловку с завыванием и клацаньем цепей.
Отошла ко Господу Харитоновна весной, после Пасхи. Я, как всегда после причастия (последний год дома ее причащал), бодро сказал, чтобы до Троицы помирать не вздумала и она, ранее при определении мною сроков, говорившая:
– Как благословишь, отец Лександра, – теперь ответила, – На то Господь есть, сроки давать.
Не придал я большого значения словам бабули, а она возьми и помри до Троицы.
Когда приехал отпевать, увидел, что по всей хате фотографии наши церковные расставлены, как мы храм в начале 90-х строили. Харитоновна тогда каждый день за пять километров на стройку прибегала и успевала все.
Мне иногда казалось, что без Харитоновны действительно не может твориться ничесоже. Даже, когда меня в течение двух-трех месяцев маститый священник уговаривал перейти в город, а приход отдать его сыну, Харитоновна прознала об этом и выставила «архизаслуженного» протоиерея за дверь.
На полиелее, Харитоновна всегда стояла у окна, по правую руку и вместе с хором пела, вернее, подпевала. До дня нынешнего ее тихий мягкий голос слышен:
- Молитвами Богородицы, Милостиве, очисти множество согрешений наших...
Пугает меня дом брошенный...
Не за Харитоновну и душу ее боюсь, а за свою будущность страшусь. Ведь Харитоновна тихо пела, но вся ее жизнь эта тихая песня-молитва, поэтому и все что окружало ее было добрым и красивым.
Я же .... и говорить то не хочется, не то что писать. С криком встаешь, с криком спать ложишься, постоянно торопишься, и поэтому ошибаешься. Суета грехи нагоняет, да видимость добра ими создает.
Так хочется услышать:
– Отец Лександра, как же это? Грех то какой!
на фото: мои Харитоновны 1990 г.
Читайте також
Правда, про яку не хочуть говорити!
Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.
На чиєму боці Бог — Росії чи України?
Духовні роздуми на основі Біблії Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.
Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого
Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади