Мы не кружок исторической реконструкции, а Церковь Христова
В последние дни опять стали появляться в ленте картиночки с манипулятивным текстом: дескать, Христос свечей не ставил, в храмах евхаристию не совершал, облачения не надевал, всенощную не служил, икон не целовал и тд и тп.
И с намеком так: у вас «в консерватории» много чего надо поправить. То ли дело у них: методистов-пофигистов шестого дня ложи голубого востока Церкви бульдозериан-нестяжателей (головной офис в главном небоскребе в Майами, пишите до востребования пастору Шлаку, меньше $100 не класть).
Друзья, не ведитесь на это.
Да, Христос много чего не делал. Не пользовался фейсбуком и смартфонами, вообще не заходил в интернет, которого как ни странно, тогда не было. Не ел картошку с грибами в сметане, сало и помидоры. Не ездил в общественном транспорте. Более того, на храм жертвовал, а нищим не давал ничего, кроме здоровья. Сам принимал пожертвования.
Смешно и наивно упрекать Церковь возрастом в 2000 лет в том, что мы не копируем рабски и буквально Евангелие. Хотя бы потому, что «буква убивает, а Дух животворит».
Смешно отказываться как от икон, храмов, свечей, фелоней, так и от пиджаков с брюками лишь потому, что Христос их не носил. Смешно не разобраться, как и почему у нас появились свечи, облачения, всенощные, богослужебные книги, тот же Типикон, но загадочно закатывать глаза по направлению к Альфе Центавра и глубокомысленно цедить сквозь зубы: «извратили, понапридумывали!!! А вот Христос бы не одобрил!!!...»
Мы не кружок исторической реконструкции, а Церковь Христова. Разница очень большая. И если она не заметна не утрудившему себя элементарным образованием человеку, наша ли это вина?
«Блюдите, како опасно серфите!»
Читайте також
Дві трагедії. Але які різні стандарти
Олександр Мацієвський перед розстрілом сказав: «Слава Україні!». Його вбивство побачив увесь світ. Про нього говорили політики, державні чиновники, українські та світові ЗМІ. Посмертно йому присвоїли звання Героя України. І правильно. Тому що вбивство беззбройної людини — це трагедія і злочин.
Правда, про яку не хочуть говорити!
Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.
На чиєму боці Бог — Росії чи України?
Духовні роздуми на основі Біблії Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.
Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого
Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.