Дума про автокефалiю

Вот, о чем я думаю, дорогой Facebook. И не только сегодня.

ДУМА ПРО АВТОКЕФАЛІЮ

В одній країні
(Ні, не в Україні)
Як тільки зацвіли
Конвалії,
Начальство каже:
– Хочеться мені
Автокефалії.
Про це я мрію
Вже давно,
Роками виглядаю
У вікно,
І сильно мріє
Мій народ,
Хоч він того не зна,
Бо десь пішов
Сапать город.
І так, ви знаєте,
Ота автокефалія
Зайшла у мозок
Тим панам,
Що варто було випити
Сто грам,
Одразу десь на березі,
В Анталії,
Надвечір, взувшись
У сандалії,
Начальство бігало
Вздовж моря
І завивало, наче з горя:
– Де ти, голубонько?!
Прилинь, автокефаліє!

І вийшло так,
Що ті страждання і ридання
Кудись дійшли.
І в день, як одцвіла
Конвалія остання,
В столиці, прямо з-під землі,
З’явився ніби храм
З портретом на воротах
(Ніби Трамп).
Начальство вибігло
Із вдячними сльозами,
Вклонилося й пита
У того, тіпа, храму:
– Автокефаліє, це ти,
Жадана, дорога?!
А з-за воріт
Чийсь голос відповів:
– Ага.

Ну, звісно, радість!
Слава! Нова ера!
(Пани були колись
У піонерах,
І дай їм хоч коругву,
Хоч ікону,
Ведуть себе неначе
Збір загону).
Але були і факти
Більш печальні.
У церкві тій автокефальній,
Що раптом виникла в столиці,
Як шепотіли очевидці,
Хтось невідомий
Прожива.
І взагалі, навкруг
Такі дива,
І явища такі неоднозначні,
Що муторно на службі,
Навіть лячно!
Ну, хоч бери,
І зовсім не приходь.
А головне, живе там
Не Господь!

Так! Так!
Якийсь таємний пан
Роздмухує усюди
Фіміам.
І дивиться то весело,
То грізно.
І очі в того пана різні,
Одне червоне,
Друге чорне,
І причащає, нібито, народ
Попкорном!

Довідавшись про це,
Місцевая еліта,
Убрана в галстуки,
Твереза і умита,
Прийшла для перевірки
Якось зранку.
А їм назустріч вийшов
Наглий пан той
(На ліву ногу
Він трохи шкутельга):
– Привіт, еліто дорога!
Чом невеселі?
Чом з обличчя кислі?
Хотілося помісну –
Це помісна!
Хотілося єдину –
Це єдина!
А ну, падлюки,
Швидко на коліна!
Тут, звісно,
Хлопці всі упали,
До панових копит припали,
Лише губами плямкнули:
– Невже?
А дядько той ірже,
Тремтить еліта…
Коротше, з отих пір
«Питання церкви»
Там було закрите.

Читайте також

Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність

7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.

Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність

В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади

Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій

Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.

Алогічність любові

Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.

Справедливість не за ярликами

В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.

У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ

Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.