«Бог с нами разговаривает. И мне этого разговора достаточно»
Протоиерей Александр Ткаченко
Спросила у отца Александра, почему его имя не встречается в соцсетях, не мелькает в СМИ. Он же строит хосписы. Его хоспис в Санкт-Петербурге работает, и там есть для детей все – включая качели для детей в инвалидных колясках. И коляски есть – скоростные. И сам протоиерей может сесть в коляску, разогнаться и рассекать наперегонки с детьми. В хосписе том красиво – как во дворце из детской сказки. Там в полу иллюминаторы, в которых за стеклом распускаются цветы, загораются огоньки, плывут рыбки по своему таинственному подводному миру. Это – вход в другой мир. Питерский хоспис – это то, как отец Ткаченко представляет дом для детей, из которого они отправятся, а может, и не отправятся в долгое путешествие – в другую сказку.
Отец Александр строит хосписы и отдает их государству. Он уже пятнадцать лет занимается такой благотворительностью. Если бы Иисус захотел второй раз прийти на землю и оказаться в самом печальном ее месте, он оказался бы в районной поликлинике. Отец Ткаченко верит в то, что хосписы для детей не должны быть казенного вида больницами. Сейчас он открывает хоспис, построенный им в Домодедово. Он рассказывал мне, что из комнат нового хосписа – красивый вид на воду и парк. Тогда-то я и спросила: «Почему имена других людей, занимающихся той же направленности благотворительностью, звучат, а ваше имя – нет?»
Протоиерей задумался. А потом сказал:
– Не уверен, что вы поверите моему ответу. Не знаю, поверят ли ему другие. Но я ведь – священник. И когда я стою у престола, я веду разговор с Богом. Бог с нами разговаривает. Он создал человека потому, что Ему было скучно. Он создал нас для того, чтобы с нами говорить. И мне этого разговора достаточно.
– То есть это как мы бы, делая что-то, рассказывали об этом в соцсетях и получали лайки? А вы делаете, рассказываете Богу и получаете лайки от него?
Протоиерей смеялся. А я все же решила рассказать о нем в соцсетях и о том, что в Домодедово вот-вот откроется новый хоспис.
Читайте також
Правда, про яку не хочуть говорити!
Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.
На чиєму боці Бог — Росії чи України?
Духовні роздуми на основі Біблії Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.
Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого
Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади