Ювілей Хрещення минув, а Томосу так і немає: що ж далі?

У квітні місяці, коли Петро Порошенко після свого візиту на Фанар анонсував створення Єдиної Православної Церкви (ЄПЦ), передбачалося, що це відбудеться саме під час ювілейних торжеств, присвячених 1030-річчю Хрещення Русі. Після цього анонсу в українській державі розпочався настільки потужний рух за ЄПЦ, що навіть цілком тверезомислячі люди стали думати, що таки так, у день Хрещення Русі приїде Патріарх Варфоломій та подарує цей горезвісний Томос. Свято минуло, Томосу немає. Що на нас чекає у майбутньому?

Згадаймо, з яким ентузіазмом пан Порошенко казав, що, якщо постаратися, Томос може бути отриманий до 1030-річчя Хрещення: «Дуже сподіваюся, що це рішення може бути прийнято до 1030-річчя Хрещення України-Русі». І всі старалися. Парламент проголосував за звернення до Константинополя, розкольницькі деномінації блискавично зібрали підписи «єпископату», різні політологи і релігієзнавці без тіні сумніву стверджували, що ЄПЦ – це питання вирішене. Навіть архімандрит Кирил (Говорун), який свого часу обіймав посаду голови Відділу зовнішніх церковних зв'язків Української Православної Церкви, посилаючись на свої конфіденційні, але досить обізнані джерела, стверджував, що Томос вже написаний. Пан Денисенко вже відверто заявив, що нікого крім себе не бачить на чолі ЄПЦ. Деякі інші «ієрархи» та ієрархи висловили таке бажання завуальовано. Всі були в очікуванні: ось-ось! Ще зовсім трішечки! Константинополь уже все вирішив, залишилися формальності! На спокійні заяви УПЦ, що все це «пшик» і «ви просто не зрозуміли візантійських церковних дипломатів», ніхто всерйоз не звертав уваги. Та й як же назвати все це «пшиком», якщо сам Президент заявив: «Нас запевнили в тому, що дадуть автокефалію».

Можливо, так воно й було, і дійсно Константинопольські ієрархи запевнили пана Порошенка, що вони дадуть автокефалію. Проте в Адміністрації українського Президента абсолютно даремно не врахували, що Схід – справа тонка. І абсолютно даремно не згадали (або зовсім не читали) відому історію про те, як Ходжа Насреддін обіцяв падишахові навчити віслюка розмовляти. Насреддін зажадав осла, мішок золота та 20 років часу. Падишах погодився і попередив, що відрубає Ходжі голову в разі невдачі. Але той зовсім не злякався: «за 20 років помру або я, або падишах, або осел». Точно так само і з ЄПЦ. Фанаріоти сказали, що дадуть Томос, але не сказали, коли. А через рік, цілком можливо, в кріслі Президента України вже сидітиме зовсім інша людина. І невідомо, як він (або вона) ставитиметься до ідеї ЄПЦ. 

Навіть в політично стабільній Америці, де до влади кожні чотири роки приходить ставленик однієї з двох політичних партій, де все досить передбачувано і зрозуміло, навіть там чинний президент за рік до виборів стає «кульгавою качкою». З ним вже не ведуться жодні серйозні переговори та не підписуються жодні серйозні угоди. Усі чекають, хто стане новим президентом, щоб вже з ним вести справи. Невже Петро Порошенко наївно вважав, що на Фанарі всього цього не розуміють?

Може й вважав, але, найімовірніше, вирішив, що справа варта заходу. Так, ризики сісти в калюжу разом з Томосом великі, але в разі успіху це міг бути саме той козир, що допоможе пану Порошенку перемогти на виборах. Хіба жарт – людина, що вперше в історії України створила автокефальну ЄПЦ! Це навіть крутіше за святого князя Володимира, адже при ньому Церква на Русі була лише частиною структури Константинополя. Ну як за таку історичну постать не проголосувати у 2019 році?! Тим більше, що жодних інших вагомих козирів у чинного Президента не спостерігається: економіка, соціальна сфера, зовнішня і внутрішня політика – скрізь все дуже сумно!

А в разі невдачі з ЄПЦ є й підстраховка: можна в усьому звинуватити «руку Кремля», що дотяглася до Константинопольського Патріархату та не дозволила волелюбним прихильникам ЄПЦ здобути довгоочікувану автокефалію. Тоді перед своїм електоратом пан Порошенко постає стійким борцем з могутнім «русским миром». Теж якісь бали на виборах. Хоча й не такі великі, як в разі успіху.

Отже, перший фактор, що впливає на подальші долі ЄПЦ, – це фактор президентських і парламентських виборів у 2019 році в Україні та ймовірного відходу пана Порошенка з посади президента.

Але проект ЄПЦ вже вийшов далеко за рамки передвиборчої кампанії пана Порошенка. Сам Петро Олексійович, сам того не бажаючи, дуже точно характеризує цей проект не як релігійний, а як суто державний: «Томос про автокефалію завершить утвердження незалежності і самостійності нашої держави…» І до того ж визнає його питанням великої світової політики: «Автокефалія – це питання <…> всієї світової геополітики». 

«Питання української автокефалії виходить далеко за рамки церковного і стає проблемою міжнародного масштабу», – так стверджує голова фонду «Українська політика» Костянтин Бондаренко. З цим погоджуються більшість політологів, як прихильників, так і противників ЄПЦ. Петро Порошенко ініціював проект ЄПЦ, проте чи є сам Петро Олексійович одним з геополітичних лідерів, який бере участь у вирішенні питань «всієї світової геополітики»? Відповідь очевидна. А якщо так, то виходить, що чинний український Президент сам взяв та вклав до рук світових геополітичних гравців карту ЄПЦ, яку вони розігруватимуть вже не тільки без пана Порошенка, але й без урахування інтересів України загалом. Ось такий от вийшов «патріотизм» гаранта Конституції.

Подивимося, який же виходить на сьогодні розклад світової геополітики, що визначає долю ЄПЦ.

Після переговорів 17 квітня між Петром Порошенком і Патріархом Варфоломієм на Фанарі з питання Томосу, першим, до кого поїхав Патріарх за консультаціями, був турецький президент Реджеп Ердоган. І є всі підстави вважати, що саме слово Ердогана відіграє значну роль у вирішенні питання ЄПЦ. Різні політологи висловлюють різні думки з приводу того, що вигідніше турецькому президентові. Є думка, що Ердоган зацікавлений у збільшенні ролі Константинопольського Патріархату в Світовому Православ'ї і, відповідно, він підтримає будь-які кроки, які возвеличують Фанар. Певна логіка в цьому є, але поки все останнє сторіччя політика турецької влади була прямо протилежною. Фанар всіляко утискають: не визнають за ним статус Вселенського, закривають богословські школи, погрожують виселити на Афон або в інше місце за межами Туреччини і так далі. І змін в цій політиці поки що не простежується. Крім того, у 2016 році Патріарх Варфоломій сильно «завинив» перед Ердоганом. Є відомості, що під час невдалого державного перевороту Патріарх Варфоломій симпатизував Фехтуллаху Гюлену, опозиціонеру, політичному і громадському діячу, якого турецька влада звинувачує в організації перевороту. І візит Патріарха Варфоломія до турецького президента відразу ж після переговорів з Петром Порошенком – зайве підтвердження того, що Патріарх всіляко намагається довести свою лояльність турецькій владі. 

А турецькій владі зараз зовсім не з руки конфліктувати з Росією, яка буде сприймати дарування Фанаром пану Порошенку Томосу як недружній для себе крок. Відносини з Росією розвиваються по висхідній. Туреччина прагне стати впливовим геополітичним гравцем не тільки регіонального, але й світового масштабу. На недавньому саміті БРІКС (Бразилія, Росія, Індія, Китай, ПАР) турецький президент, який був там присутній в якості спостерігача, заявив про бажання Туреччини приєднатися до цієї впливової світової організації. Також Туреччина йде по шляху приєднання до Шанхайської Організації Співпраці (ШОС). А в обох організаціях Росія грає одну з основних ролей. До основних показників того, наскільки країни зближуються одна з одною, відноситься питання купівлі зброї. Як відомо, Туреччина не лише підписала контракт на постачання сучасного російського комплексу ППО С-400, але й не відмовилася від нього навіть після ультиматуму, висунутого США. Американський Конгрес у відповідь заборонив постачання до Туреччини винищувачів п'ятого покоління F-35, на що турецький МЗС натякнув, що може закупити літаки цього покоління у тієї ж Росії. 

29 червня турецький президент анонсував саміт Туреччини, Росії, Німеччини та Франції з питань сирійського врегулювання, який повинен пройти в Стамбулі 7-го вересня. Крім цього, Ердоган сказав, що, окрім цього заходу, у найближчому майбутньому має відбутися зустріч лідерів Росії, Туреччини та Ірану. 

Загалом турецька зовнішня політика характеризується зростаючою конфронтацією з США та поглибленням економічних, політичних і військових відносин з Росією. Чи потрібно Ердогану ставити під загрозу цю співпрацю через ЄПЦ? Ні, не потрібно! Проте за обіцянку вплинути на Патріарха Варфоломія у потрібному для Росії ключі Р. Ердоган може виторгувати у Росії більш вигідні для себе умови співпраці. Що тут сказати? Спасибі пану Порошенку за те, що дав Ердогану таку можливість!

Отже, другий фактор, що впливає на подальші долі ЄПЦ, – це фактор гарних стосунків між Туреччиною і Росією, які вони не збираються псувати через ЄПЦ.

Ще один великий геополітичний фактор – це внутрішньополітична боротьба в США. Не є секретом, що саме США виступають основним лобістом Томосу для Петра Порошенка. Але справа в тому, що політичні еліти самих США зараз роз'єднані як ніколи раніше. І правильніше було б сказати, що не США, а певні політичні сили в США лобіюють на Фанарі питання ЄПЦ. Дуже спрощено можна сказати, що американський політичний істеблішмент сьогодні поділяється на прихильників та противників американського президента Дональда Трампа, які є в обох партіях – як демократів, так і республіканців. Причому в останні роки противники Трампа втрачають свій вплив. Спочатку їм не вдалося запобігти перемозі Трампа на президентських виборах, хоча перемога Х. Клінтон всім здавалася очевидною. Потім Трампа не вдалося змістити через імпічмент, що багатьма очікувалося в перший рік його президентства. Після цього противники Трампа не змогли запобігти особистій зустрічі американського і російського лідерів. Та більше, вже анонсовані ще дві ймовірні зустрічі у Вашингтоні та в Москві. Черговий рубіж, який повинні взяти прихильники чинного американського президента, – це так звані «проміжні вибори» в США. 6 листопада, тобто в середині першого президентського терміну Дональда Трампа буде повністю переобиратись нижня палата Конгресу США – Палата представників, а також 35 сенаторів із 100. Крім того, переобираються 39 губернаторів штатів і територій, а в ряді штатів проводяться інші місцеві вибори. Як очікується, прихильники Трампа на цих виборах повинні зміцнити свою владу в США. Таким чином тиск на Патріарха Варфоломія з боку США в питанні ЄПЦ значно ослабне або, принаймні, Патріарх матиме підстави замислитись: а чи варто так вже дослухатися до того, що вимагають з-за океану.

Отже, третій фактор, що впливає на подальші долі ЄПЦ, – це фактор ослаблення американського впливу на Фанар.

Четвертий фактор, вже не світовий, а внутрішньоукраїнський, можна умовно назвати «фактором Філарета». Не є секретом, що у багатьох ієрархів Помісних Православних Церков і особисто Патріарха Варфоломія викликають неприйняття не стільки УПЦ КП і УАПЦ як такі, а скільки сама персона пана Денисенка, анафема якому була проголошена в 1997 році і визнана всіма Помісними Церквами. Небажання Фанару бачити відлучену від Церкви людину на чолі ЄПЦ, мабуть, було донесено до Адміністрації українського Президента, оскільки кілька тижнів тому поповзли чутки про те, що Адміністрація докладає неймовірних зусиль, щоб умовити Михайла Антоновича піти на спокій та не заважати Петру Порошенку створювати ЄПЦ. Але той не погодився. В цих умовах Константинопольський Патріархат цілком може послатися на «фактор Філарета» для пояснення затягування у видачі Томосу.

Як бачимо, всі розклади щодо автокефалії як «питання всієї світової геополітики» говорять про те, що це питання не буде вирішуватися ніяк, принаймні, поки не відбудуться вибори 2019 року в Україні, поки на чолі УПЦ КП перебуватиме відлучена від Церкви людина (або поки вона не принесе справжнє, а не фальшиве покаяння), поки Туреччина не розсвариться з Росією та поки Трамп та сили, що його підтримують, не зазнають поразки в США.

Але й все це перераховане вище не має визначального значення. Найголовнішим фактором у питанні української автокефалії є консолідована позиція Української Православної Церкви. Під час святкування дня тезоіменитства Блаженнішого Митрополита Онуфрія єпископат практично в усьому своєму складі висловився за збереження нинішнього канонічного статусу УПЦ.

Не менш важливий фактор – єдність віруючих Церкви та підтримка свого Предстоятеля. Надмасштабний хресний хід, що відбувся 27 липня в Києві, показав, що народ повністю поділяє позицію керівництва своєї Церкви про неприйняття втручання політиків у церковні питання. І можна припустити, що, допоки влада не припинить нападки і тиск на Церкву, ця позиція не тільки не зміниться, але й ще більше зміцніє.

Читайте також