Чому УПЦ не може об'єднатися з УПЦ КП і УАПЦ

Церква чекає тих, хто в різний час вийшов з неї

Дійсно, Святе Письмо закликає християн до єдності: «щоб усі були єдине, як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони хай будуть у Нас єдине» (Ін. 17, 21). "Благаю вас, браття, ім'ям Господа нашого Іісуса Христа, щоб усі ви говорили одне і не було між вами розділень, але щоб ви з'єднані були в одному дусі і в одних думках» (1Кор. 1, 10). «Один Господь, одна віра, одне хрещення, один Бог і Отець усіх» (Єф. 4, 5-6).

Однак треба розуміти, що Писання кличе до церковної єдності у Христі (див.1Кор. 1, 10), а не до якоїсь ефемерної єдності за випадковими ознаками. Унікальність церковної єдності народжується молитовним зв'язком християн і догматичною згодою в сповіданні Бога. Об'єднання ж в іншому дусі і вченні утворюють єдність іншої якості – мирську, людську, недовговічну.

Неважко зрозуміти, що Богу приємна далеко не всяка єдність. Наприклад, Третій Рейх – це ж теж певна єдність? Згадаймо, як нацистські ідеї надефективно консолідували німців. Але це було об'єднання на основі людиноненависницької ідеології. Така єдність приречена на розвал. Всі союзи, що грунтуються на помилкових ідеях, що заперечують Бога або сповідують «іншого Іісуса» (2Кор. 11, 4), з гуркотом упадуть. Така доля всіх людських організацій, рухомих ненавистю до ближнього, і які спотворюють богооткровенне вчення про людину і її спасіння.

У всі часи у людства були спроби створити ідеальне суспільство, але всі вони закінчувалися провалом саме з тієї причини, що люди не хотіли вдосконалюватися духовно. І ті, хто загрузав у ненависті, як правило, тягнули до себе вниз тих, хто шукав любові і Бога. Не те ж відбувається і в наші дні, коли на Україні створюється новий привид загальної єдності: церковна автокефалія?

О, якби автокефалія змогла примирити ворогуючі партії України! Якби вона знищила всю ту ненависть і злість, яка просочила все наше суспільство! Але, на жаль, зовнішніми засобами внутрішню проблему не вирішити. Питання безладу нашого соціуму є питання духовне, пов'язане з такими темами, як покаяння, прощення, бачення своїх гріхів, любов до Бога, віра, дотримання євангельських заповідей. Будуть вирішуватися внутрішні питання – вирішиться і зовнішнє. Від внутрішнього до зовнішнього, а не навпаки!

Сьогодні все людство одержиме ідеєю синтезу, взаєморозчинення, стирання всіх граней. З цими ідеями світ стукає і в двері Церкви. "Об'єднайтеся!» – кричать нам. «Не будьте такими гордими, не ускладнюйте і без того складне життя. Перестаньте корчити з себе незрозуміло що, подружіться з усіма. Не будьте маргіналами!»

«Ось взяти б все, і поділити!» – говорив чоловік-собака Шаріков. Сьогодні Нові Шарікови стверджують: «Узяти б все, і об'єднати! Віряни всіх країн – об'єднуйтеся!»

Шарікови не розуміють просту річ: Церква одна і єдина, але вона відразу перестане бути Церквою, якщо з'єднається з іншим духом, виголосить чуже сповідання. Тому Церква і відкидала завжди від себе вчення, яке не визнається апостольським, і відмовлялася вважати своїми тих, хто суперечив церковним правилам. Церква завжди була вкрай чутлива до чужорідних ідей – про це свідчить вся церковна історія.

Церква завжди відкидала від себе вчення, яке не визнається апостольським, і відмовлялась вважати своїми тих, хто протирічив церковним правилам.

Правильний духовний досвід життя у Христі веде не тільки до об'єднання, а й до розподілу. Якщо для людини питання спасіння будуть найголовнішими в житті, вона серцем відчує істинність біблійного вислову: «до ревності любить дух, який живе в нас» (Як. 4, 5). Недарма стосунки людини з Богом Святе Письмо часто порівнює з шлюбом, а ухилення до чужих богів розглядає як духовний перелюб. Входження до Церкви передбачає з'єднання з Христом і відокремлення від усього, що заважає єдності з Господом та іншими членами Церкви. Подібно до того, як після шлюбу для чоловіка вже не існує інших жінок, окрім дружини, а для жінки – інших чоловіків, крім чоловіка, але є просто люди іншої статі, брати і сестри.

Цікаво, що Сам Христос розділить нас на Страшному Суді, а не об'єднає! Згадаймо притчу про овець і козлів (див. Мф. 25, 31-46). «Не думайте, що Я прийшов принести мир на землю; не мир прийшов Я принести, а меч, бо Я прийшов розлучити сина з батьком його, і дочку з матір'ю її, і невістку із свекрухою її» (Мф. 10, 34-35) – також говорить Спаситель. «Чи думаєте ви, що Я прийшов дати мир землі? Ні, кажу вам, а розділення» (Лк. 12, 51) – благовістить він в іншому місці.

Тому і Церква не має права змішувати всіх в одне. Ми зобов'язані пам'ятати, що Царство Небесне не прийме всіх, але тільки тих, хто виконує Божу волю. Церква чекає тих, хто в різний час вийшов з неї. Мати терпляче чекає покаяння і повернення своїх заблукалих дітей. Тільки через покаяння зробляться Церквою ті, хто лише імітує сьогодні церковне життя! «Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне» (Мф. 3, 2) - встановлює Христос правила входження до Церкви на всі часи.

Але якщо Церква раптом з'єднається з тими, хто вийшов з неї – в їхньому ученні, в їхньому дусі – вона перестане бути Церквою. Відбудеться духовна зрада Христу – Нареченому церковному. Заради неміцної єдності людської ми втратимо диво справжньої церковної єдності у Христі, єдності нашого спасіння. І тоді будь-яка єдність позбудеться сенсу, бо якщо Бог не з нами, всі будуть проти нас.

Тому ми чекаємо покаяння наших братів і молимося, просячи Небесного Отця: «Нехай будуть всі єдино». І боїмося ми лише одного: перестати бути тими, ким ми повинні бути – перестати бути Церквою.

Читайте також