Ну, почему же мы не имеем права причащаться с Константинополем?
Если ломается нога, то ее локализируют гипсом, бинтами и оставляют в покое, никак не задействуя
Ведь миллионы христиан Константинопольской Церкви не виноваты ни в чем! Не понимаю!
Такого типа вопросы получаю во множестве.
Ладно. Давайте рассмотрим простой (а потому не совсем удачный по точности) наглядный пример.
Тело Церкви мы воспринимаем как один священный непогрешимый организм , хотя он и состоит из отдельных грешников.
Так было и до Великой схизмы 1054 г.. Но потом некая часть этого организма подверглась поломке и гангрене, от которой пришлось избавиться «хирургическим» путем: Церковь отвергла ересь папизма. И сама Церковь осталась в здравии святости, хотя совершила акт «нелюбви».
Сегодня мы видим, что Константинопольская иерархия заразила свою церковную организацию тяжелым раскольническим движением, войдя в общение с врагами Церкви – УПЦ КП и УАПЦ.
Это тяжелая рана. Это, как перелом ноги, или руки у человека.
Если что-то ломается, например, нога, то что делают? Ее локализируют гипсом, бинтами и оставляют в покое, никак не задействуя. Она остается органом тела. Но, как бы вне тела, изолированная от здорового человеческого тела, с надеждой, что со временем ее перелом уврачуется и она вновь станет нормальной. И единой со всем здоровым организмом.
Пока же придется с болью опираться на костыли. Сохраняя веру в Промысел Господний.
Константинопольская Церковь в лице ее простого духовенства и верных, возможно не поддерживает враждебные решения своей иерархии. Но, в силу того, что находятся в единстве с ними, для нас становятся как бы находящимися в карантине. С теми же, кто на карантине общаются не близко…
Читайте також
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.
Від молитви до менеджменту: в Лаврі – нові «освітні програми»
Поки в Лаврі шукають «сакральне серце України», давня святиня перетворюється на майданчик експериментів: тепер тут пропонують «унікальні» курси з маркетингу.
Бути собою, коли всі збожеволіли: сила совісті і віри
Ми живемо у світі, де зло називають добром, а брехню — правдою. Ті, хто втратили совість, намагаються навчати нас моралі. Але навіть коли світ навколо зводить правду до божевілля, важливо не зраджувати Бога, свою совість і людяність. Бо істина — не там, де більшість, а там, де правда і Бог.
Різдво без канікул
Шкільні канікули у Рівному завершаться саме на свято Різдва за Юліанським календарем. Для багатьох родин це означає повернення до навчання замість спільного святкування важливого духовного свята.