Ну, почему же мы не имеем права причащаться с Константинополем?
Если ломается нога, то ее локализируют гипсом, бинтами и оставляют в покое, никак не задействуя
Ведь миллионы христиан Константинопольской Церкви не виноваты ни в чем! Не понимаю!
Такого типа вопросы получаю во множестве.
Ладно. Давайте рассмотрим простой (а потому не совсем удачный по точности) наглядный пример.
Тело Церкви мы воспринимаем как один священный непогрешимый организм , хотя он и состоит из отдельных грешников.
Так было и до Великой схизмы 1054 г.. Но потом некая часть этого организма подверглась поломке и гангрене, от которой пришлось избавиться «хирургическим» путем: Церковь отвергла ересь папизма. И сама Церковь осталась в здравии святости, хотя совершила акт «нелюбви».
Сегодня мы видим, что Константинопольская иерархия заразила свою церковную организацию тяжелым раскольническим движением, войдя в общение с врагами Церкви – УПЦ КП и УАПЦ.
Это тяжелая рана. Это, как перелом ноги, или руки у человека.
Если что-то ломается, например, нога, то что делают? Ее локализируют гипсом, бинтами и оставляют в покое, никак не задействуя. Она остается органом тела. Но, как бы вне тела, изолированная от здорового человеческого тела, с надеждой, что со временем ее перелом уврачуется и она вновь станет нормальной. И единой со всем здоровым организмом.
Пока же придется с болью опираться на костыли. Сохраняя веру в Промысел Господний.
Константинопольская Церковь в лице ее простого духовенства и верных, возможно не поддерживает враждебные решения своей иерархии. Но, в силу того, что находятся в единстве с ними, для нас становятся как бы находящимися в карантине. С теми же, кто на карантине общаются не близко…
Читайте також
Правда, про яку не хочуть говорити!
Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.
На чиєму боці Бог — Росії чи України?
Духовні роздуми на основі Біблії Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.
Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого
Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади