Чи потрібно постувати дітям?

Потрібно, щоб піст був під силу дитині

Світлана Кононенко

Відповідає протоієрей Олександр Ільїн

– Питання дитячого посту дуже складне. З одного боку, християнська сім'я становить єдиний організм, малу церкву, і якщо постять дорослі, то і діти не можуть різко вибиватися із загальної атмосфери сім'ї. Звичайно, постувати вони повинні не так, як велить чернечий церковний статут, але в міру, з урахуванням віку, навчальних навантажень та іншого. Кращим постом для дітей будуть не стільки обмеження в їжі, скільки в пристрастях (наприклад, до солодощів) і, звичайно, в розвагах.

Строгість дитячого посту визначають батьки, але не треба бути занадто суворими. Дитина повинна свідомо сприймати піст, а не бачити в ньому тільки заборону або, ще гірше, – покарання.

Треба, щоб піст був під силу дитині. Якщо дитина не може обійтися без цукерок, то краще дати їй солодощі, ніж провокувати на нещирість.

З іншого боку, православним батькам корисно задавати собі запитання – навіщо їхнім дітям постити? Заради послуху Церкві, висловлюючи таким чином церковну єдність? Але діти навряд чи можуть це хоч якось зрозуміти. Заради аскетичних цілей? Але навантаження, які лягають на сучасних дітей, такі, що вони самі по собі виконують роль посту, стомлюючи тіло і розум (адже нинішні діти зайняті з ранку до вечора навчанням в школі та позашкільними заняттями). В якості морального виховання? Але воно ні від яких постів не залежить і має бути предметом постійного батьківського піклування про виховання своїх дітей. Щоб виховувати волю, вчитися за допомогою посту дисципліні, вмінню контролювати свої бажання? Так, це дуже добре, але все це вимагає любові і делікатності в сімейних відносинах.

До всього цього батьки повинні уважно ставитися, щоб уникнути однієї дуже істотної небезпеки, яка пов'язана в християнському житті з постом. Ця небезпека полягає в тому, що часто повнота Православ'я підміняється виключно зовнішніми речами, найпомітніша з яких – піст. У християнстві піст – лише засіб, що допомагає вдосконалювати свій духовний стан. Але у багатьох він перетворюється на самоціль, мало не головне, що визначає нас як православних християн.

Навіть дорослій людині нерідко доводиться здійснювати великі внутрішні зусилля, щоб визначити ієрархію християнських цінностей, зрозуміти справжнє значення посту, для чого взагалі відвідувати храм і багато іншого. Набагато складніше (а точніше кажучи, просто неможливо) це зробити дітям. Тому батьки повинні з усіх сил старатись, щоб для їхніх дітей християнство не перетворилося на якусь зовнішню примусову, незрозумілу для них роботу, щоб піст не сприймався як гнітючий і жахливий період, який потрібно перечекати і пережити.

Особливо важкими бувають ситуації із підлітками, які починають виходити з-під батьківського контролю. Якщо вони виховані в християнстві лише тільки «пісно», то, як правило, ставши хоч трохи самостійними, вони відходять від Церкви. Про це батькам потрібно думати заздалегідь і визначати дітям таку міру церковної «зовнішності», щоб вона допомагала їм пізнавати Христа і жити в Христі, а не підміняла собою Його.

Традиційно до семи років діти не обмежуються в їжі. Для немовлят піст – це не сваритися, не лаятися з друзями, слухатися батьків і допомагати їм по господарству. Дитині іноді можна нагадати, що в піст доречно обмежити час на перегляд телевізора.

Добре б, якби батьки під час посту ввели традицію читати дітям Писання або житія святих.

Але головне, що треба пам'ятати батькам: не можна вимагати від дитини робити те, чого вона поки не розуміє або не усвідомлює.

Читайте також