Тит і Тит Печерські: хто перемагає у вічній війні?

Тит і Євагрій. Фреска на північній стіні притвору Троїцького храму Іонинського монастиря, Київ

Війна. В одному цьому слові стільки смислів, що сказавши «війна», ми ніби кидаємо камінь у воду і по гладкій поверхні розходиться безліч кіл – ненависть, ворожнеча, непримиренність, помста, гнів...

Першу війну розв'язали не люди.

«І сталась на небі війна: Михаїл та його Анголи вчинили зо змієм війну. І змій воював та його анголи, та не втрималися, і вже не знайшлося їм місця на небі. І скинений був змій великий, вуж стародавній, що зветься диявол і сатана, що зводить усесвіт, і скинений був він додолу, а з ним і його анголи були скинені». (Об. 12:7–9)

З тих пір «ангели його» шукають способів взяти реванш і для цього розв'язують війни. Полем бою можуть бути і держави, і «серця людей». Масштаби різні, а схема дій одна і та ж – розігрівання пристрастей з обох боків – всі види хизування (від «ми кращі і маємо право», до крайнього націоналізму «ми кращі, ніж… араби, євреї, індіанці… тощо), підготовка «паливного матеріалу» – образ, і сірник – формальний «казус беллі» завжди малий, як камінчик на тлі озера.

У печерах Київської лаври лежить чимало воїнів, які брали участь і перемогли в таких війнах. Ось двоє з них – преподобний Тит воїн (XIV ст.) і преподобний Тит пресвітер (ХІІ ст.).

Про Тіта воїна відомостей мало – у старовинному лаврському рукописному сказанні записано так: «Преподобний Тит воїн. Коли йому на війні пробило голову, він залишив військову стежку і прийшов в монастир, і до кончини оплакував свої гріхи. І перед кончиною йому було відкрито, що Господь Бог прощає його гріхи». За цим реченням стоїть ціле життя і історія – воєн, битв, вбивств, важка рана, відхід зі світу, чернецтво і, нарешті, мирне упокоєння.

А вже які битви він вів із самим собою, зі своїми гріхами і пристрастями, з ворогом роду людського і «його ангелами» – знає тільки Бог, Який ще за життя святого удостоїв його сповіщення про прощення гріхів – великої перемоги, де переможець і переможений – серце воїна.

Про Тіта пресвітера відомо більше завдяки чудовій історії, яка трапилася з ним.

Жили в обителі два друга Тит і Євагрій. Тит був священиком, Євагрій дияконом. Про них сказано, що вони були такі близькі, як брати. Дружба – ангельське почуття і завжди викликає заздрість серед лукавих духів. Вони вигадують найнеймовірніші приводи, щоб посварити друзів і посіяти справжнісіньку ворожнечу.

Причина залишається нам невідомою, а відомо тільки, що Тит і Євагрій посварилися і зненавиділи один одного. Здавалося б, це їхня особиста справа, але ні. Навіть така маленька війна, як між Титом і Євагрієм, не стоїть на місці. Вона швидко набирає собі «загони» співчуваючих одній і іншій стороні і вже весь монастир переносить новини: «Євагрій стояв у церкві, а Тит в цей час йшов з кадилом, то Євагрій відбігав від ладану; якщо ж Євагрій не відбігав, Тит проходив повз нього, не покадив». «Приступали до Святих Тайн, – Тит, не просячи вибачення, а Євагрій, – гніваючись» – чуєте, ніби хтось шепоче на вухо. Зрозуміло ж, «хто» шепоче. Однак, це текст прямо з Патерика. Братія намагалися їх мирити, але безрезультатно.

Коли війна вже в такому розпалі, що не за горами загибель обох воюючих, допомогти може тільки Бог.

Тит сильно захворів і зрозумів, що вмирає. Прощаючись із життям, не забув він свого колишнього друга і просив його прийти, щоб встигнути попросити вибачення. Але Євагрій відмовився. Брати, розуміючи, що так обидві душі загинуть, привели Євагрія силою. «Прости мене, брате, що гнівався на тебе. Прости і благослови» – просив Тит. Але Євагрій, розсердившись, сказав: «Ніколи не хочу примиритися з ним, ні в цьому житті, ні в майбутньому!» Вирвався з рук братів, що тримали його, і раптом впав замертво.

Жахливий вигляд мертвого Євагрія і налякав, і засмутив їх. А Тит встав зі свого ліжка, як ніби і не хворів.

З жалем про бідну його душу монахи поховали Євагрія. А на запитання Титу, що ж таке трапилося з ним і Євагрієм, Тит розповів їм про своє передсмертне видіння.

Що бачив він ангелів Божих, які плачуть, що залишають його, і страшних духів, що прийшли за його нерозкаяною душею, і грізного ангела зі списом, піднесеним над ним. Але коли Євагрій не захотів пробачити свого друга, ангел раптово вдарив списом Євагрія, і, торкнувшись цим же списом Тита, зцілив його.

Війну підпалює гнів. Гнів живиться гордістю, марнославством і гордовитістю. А породжує він ненависть, ворожнечу і самовиправдання. Перемогти ж його можна тільки лагідністю і смиренномудрістю.

Так закінчилася війна між Титом і Євагрієм.

Не можна сказати, що Тит переміг – Тит попросив пощади у Бога і прощення у друга. Пощаду він отримав, а друга все-таки втратив. Тому що у війнах серед «своїх» братів або друзів – ніколи не буває переможця.

А «ангели його» полетіли шукати собі нових полів битви, їхня війна з Божим творінням закінчиться тільки з кінцем цього світу, а до того – ми всі в небезпеці.

Знаючи це, святі отці, як терплячі вчителі, не втомлюються нам повторювати: війну підпалює гнів. Гнів живиться гордістю, марнославством і гордовитістю. А породжує він ненависть, ворожнечу і самовиправдання. Перемогти ж його можна тільки лагідністю і смиренномудрістю.

Два преподобних Тита Печерських нам на доказ.

Читайте також