На месте двух имен сейчас зияют дыры
Драбинко и Шостацкого больше не поминают в российских храмах
С Воскресением Христовым, дорогие мои!
То, что во время богослужений в российских храмах уже пять лет возносятся молитвы перед Богом о многострадальном украинском народе - для меня не новость. А вот то, что в некоторых московских храмах во время совершения проскомидии, поимённо (!) поминаются все архиереи УПЦ - это для меня было удивительным. Особенно поразило то, как символично из такого помянника удалили имена двух архиереев, уклонившихся в раскол - Драбинко и Шостацкого. Их не вычеркнули, не зарисовали корректором, не заклеили... их ВЫРЕЗАЛИ! И на месте двух имён сейчас зияют две дырки. По-моему, очень красноречивый образ. И выглядит назидательно не только для священноначалия, но и для всех нас.
Господи, дай мудрости и сил прожить эту жизнь так, чтобы перешагнув в своё время порог вечности, в Книге Жизни на Небесах были написаны наши имена, а не зияла непоправимая пустота!
P.S. Кто может, перешлите, пожалуйста, этот помянник Симеону! Ведь я изо всех сил кричал ему в уши, чтобы не допустить подобного...
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.