Призыв «митрополита» СЦУ идти в «священники» – страшен
Один из случаев церковного рейдерства в Житомирской области Украины – захват Свято-Николаевского храма в селе Ворсовка
Моя матушка мечтает, что все наши сыновья станут священниками….
Не буду скрывать, мне бы тоже этого хотелось… Но, в отличии от мнения матушки, что нужно применить чуть ли не весь отцовский авторитет, чтобы настаивать на этом решении сыновей, я не спешу.
Мое убеждение, что они должны вызреть для этого сами. Они должны сами понять, что это их путь, что это их крест, очень нелегкий, узок и тернист, и они готовы его пройти…
И только тогда из них могут получится хорошие священники.
Я всегда матушке говорю: пусть лучше они будут хорошими поварами, слесарями, водителями и пр., чем плохими священниками.
Этот призыв «митрополита» СЦУ о принятии всех и вся в СЦУшные «священники» был бы смешным, если бы не был страшным!
Я, конечно, понимаю, что мирянин, одетый в митрополичьи одежды, вполне считает нормальным зазывать, все шевелящееся в «священники», но у меня проходит дрожь по телу, когда я понимаю, ЧТО отзовется на его призыв!
А отзовутся или бывшие «работники идеологического фронта», которые с развалом СССР остались без любимого дела – ничего не делать, только дайте помитинговать, они больше и делать ничего не умеют, или дети Шарикова, сельские лентяи и пропойцы.
Ведь не секрет, что трудолюбивые селяне или находятся на заработках за границей, или занимаются работой на земле и их это вполне устраивает.
А вот то, шевелящееся, рынет во «священники»!
И пусть эти кандидаты, пройдя курсы, все равно ничего не поймут в богослужении, ничего не поймут в догматах и канонах, это неважно для «митрополита», главное, чтобы заткнуть дырки!
Но это шевелящееся будет на какое-то время (я верю, что это все развалится и пропадет еще при моей жизни) претендовать на «духовный» авторитет в украинском селе!
И вот это воистину страшно!
Читайте також
Правда, про яку не хочуть говорити!
Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.
На чиєму боці Бог — Росії чи України?
Духовні роздуми на основі Біблії Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.
Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого
Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади