Ютящийся «предстоятель»
Епифаний Думенко
Дорогие мои, Христос посреди нас!
Активные «созидатели» якобы-церкви «ПЦУ» настаивают на неукоснительном соблюдении канона, согласно которому «епископам всякого народа подобает знать первого в них, и признавать его как главу». Тогда в связи с «лозунговым» требованием точного соблюдения этого правила в независимой Украине возникает вопрос: Почему Епифаний Думенко, возглавляющий новообразованную структуру, исполняя своё «служение предстоятельства», без рассуждения которого епархиальные архиереи не должны делать что-либо, так и не получил подобающего своему «первенству» административного места и аппарата управления. УПЦ КП до сих пор функционирует как религиозная организация, возглавляемая Михаилом Денисенко, пользуется льготами по уплате налогов и коммунальных платежей. В собственности УПЦ КП остается здание епархиального управления на ул. Пушкинской, 36, в самом центре Киева. Кстати, это еще не всё недвижимое имущество, числящееся «Киевского патриархата». Офисные помещения в архитектурно выдающемся здании в центре Киева, в Десятинном переулке, «самораспустившейся церковью» не предоставлены главе созданной на её основе структуре, а продолжают сдаться в аренду.
Закономерно возникает вопрос: Почему Думенко до сих пор ютиться в одном помещении с ректором Киевской духовной академии (КП), прямо под общежитием семинаристов? В чем тут смирение? А может просто жадность арендодателей? Или это неуважение к томосополучателю возникло по негласному распоряжению «почетного патриарха» Денисенко, или потому, что среди основателей «ПЦУ» на самом деле нет веры в жизнеспособность своего детища? Получается так, что, временная штаб-квартира, обустроенная по принципу: «Поживём-увидим как карты лягут, может скоро придется сворачиваться?»
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.