Притча: внутрішній хрест
Коли людина йде прямим шляхом, для неї і хреста немає. Але коли відступить від нього і почне кидатися то в ту, то в іншу сторону, ось тоді є різні обставини, які і штовхають її на прямий шлях. Ці поштовхи і створюють для людини хрест. Вони бувають різні, кому які потрібно.
Хрест іноді буває уявний – бентежать, буває, людину гріховні помисли, але людина в них не винна, якщо не дає волю їм.
Одна подвижниця, говорив старець, довгий час збурювана була нечистими помислами. Коли ж явився їй Господь і відігнав їх від неї, вона кликала до нього: «Де ти був досі, о солодкий мій Іісусе?»
Господь відповів: «Був у твоєму серці». Вона запитала: «Як же це могло бути, адже серце моє було наповнене нечистими помислами».
І сказав Господь: «Тому розумій, що Я був у твоєму серці, що ти ніякого розташування не мала до нечистих думок, а переживала про це і намагалася позбутися їх, – цим приготувала Мені місце у твоєму серці».
Читайте також
До святих – за попереднім записом
У печерах Лаври завжди одна температура – і при монголах, і при Хрущові. І одна й та ж святість. Але тепер до мощей пускають лише по сорок людей на день і за записом.
«Пікасо́»: гріхопадіння і покаяння
Уривки з книги Андрія Власова «Пікасо́. Частина перша: Раб». Епізод 26. Попередню частину твору можна прочитати тут .
Ключі від Канева: як преподобномученик Макарій не відступив перед ордою
Вересень 1678 року пам'ятає дим над Дніпром і сотні людей у соборі. Історія преподобномученика Макарія Овруцького про пастиря, який не покинув своїх овець заради порятунку життя.
Пісна весна чи засушливе пекло: чому нас вчить дуель Зосими і Ферапонта
Чому сухарі отця Ферапонта пахнуть гордістю, а вишневе варення старця Зосими – любов'ю. Читаємо Достоєвського в середині посту.
Броня невидимок: чому велика схима – це найвища свобода
Чорний аналав з черепом – не знак жалоби, а спорядження тих, хто покинув земну суєту. Як звичайна тканина стає щитом від будь-яких земних тривог і страхів.
Людина, яка писала розумом: Феофан Грек та його білі блискавки
Епіфаній Премудрий спостерігав за ним годинами – і так і не зрозумів, як він працює. Феофан розписував стіни, не дивлячись на зразки, і водночас вів бесіду про природу Бога.