2 липня Церква святкує пам’ять святителя Іоанна Шанхайського

Святитель Іоанн Шанхайський. Фото: miloserdie.ru

2 липня Церква святкує пам'ять святителя Іоанна Шанхайського – великого подвижника православного зарубіжжя: єпископа, юродивого, аскета, чудотворця, місіонера.

Святитель Іоанн Максимович, архієпископ Шанхайський і Сан-Франциський чудотворець, народився 4/17 червня 1896 в селі Адамівка Харківської губернії, помер у віці 71 рік.

Коли в усипальниці владики почали відбуватися чудеса зцілень і допомоги в життєвих справах, восени 1993 року гробниця святителя в підземеллі Скорбященського храму була розкрита і в проржавілій труні було знайдено його нетлінне тіло. 19 червня (2 липня) 1994 р святитель Іоанн був урочисто прославлений при величезному зібранні народу з різних континентів.

Про те, як відбувалося знайдення мощей святителя Іоанна Шанхайського, розповів свідок обрітення мощей священик кафедрального собору на честь ікони Божої Матері «Всіх скорботних Радість» в Сан-Франциско протоієрей Петро Перекрестов, і опублікував унікальні фотографії обрітення мощей з архівів Західно-Американської єпархії..

За його словами, мощі святителя Іоанна Шанхайського були знайдені не тільки нетлінним, але і повністю білими, як тіло живої людини.

Священнослужитель розповідає:

«Напевно, більшість з нас ніколи не відкривали труни. А я був ще молодий священик і, відверто кажучи, не великий шанувальник небіжчиків. Годині о 9 вечора ми на чолі з єпископом Антонієм (Медведєвим) спустилися вниз в усипальницю і почали правити панахиду. Труна весь час знаходився в бетонному саркофазі.

Більше 25 років ключ від кришки труни зберігав один ієромонах. Він підійшов, урочисто вставив ключ, але кришка не відкрилася. Вона проржавіла і замок не працював. Тоді за справу взявся наш протодиякон – руський богатир, він важив 170 кг – і спробував відкрити кришку ломом. Але владиці Антонію не сподобалося, що відбувалося насильство – неблагоговійно силою розкривати мощі. Він зупинив отця протодиякона, перехрестився, закрив очі і почав читати 50-й псалом, а потім взяв кришку і легко її відкрив.

Ми побачили облачення свт. Іоанна. Спочатку воно було біле, але стало зеленим. Ймовірно, покрилося цвіллю. Ми доторкнулися до облачення, і воно розсипалося в руках, тому що згнило.

Коли ховають священика – його обличчя покривається богослужбових воздухом, яким зазвичай під час літургії покривається Чаша і Дискос. Таким воздухом було покрито і обличчя святителя Іоанна. Владика Антоній перехрестився і підняв його. І я познайомився з владикою Іоанном, вперше його побачив. Його обличчя і все його тіло повністю збереглося, було нетлінне – це були мощі.

Владика Антоній призначив мене фотографом. У 1993 році я фотографував на плівку і вона у мене в фотоапараті скінчилася. Я побіг додому, приходжу – світло всюди горить, як на Великдень. Це було опівночі, матушка чекала на мене. Я піднявся в квартиру і закричав: «Нетлінні! Нетлінні!». Схопив плівку і побіг назад, а матушка почала дзвонити іншим – повідомляти нашу радість.

Коли я повернувся вниз, в усипальницю принесли хворого хлопчика – сина священика нашої єпархії. Владика Антоній благословив, щоб його принесли на руках, і хлопчик зцілився. Зараз цей хлопець зовсім здоровий, на півметра мене вище, грає в регбі».

Читайте також