У меня инсульт, какой я счастливый человек!
Архимандрит Иосиф (слева) вместе со старцем Иоанном (Крестьянкиным)
Поразительное открытие я сделал для себя в Рязани, в Иоанно-Богословском монастыре, когда встретился там с моим другом архимандритом Иосифом, бывшим наместником Соловецкого монастыря.
Он его открывал после разорения и двенадцать лет там прожил, до тех пор, пока с ним не случился инсульт. Левая рука и нога отказали, он прошел большой курс реабилитации и, в конце концов, смог ходить. Во время братской беседы он рассказал мне:
«С 2006 года, когда это произошло, я нахожусь при Иоанно-Богословском монастыре. До этого я думал, что моя жизнь будет долгой и крепкой, но в одночасье потерял здоровье. Но не потерял жизнь. А три года назад Господь посетил такой четкой и ясной мыслью, что у меня вообще нет никакого времени, в любой момент жизнь может закончиться. И я уже три года подряд каждый день причащаюсь Святых Христовых Таин. И каждый день, который мне подарил Господь, считаю великим подарком от Бога».
Еще меня поразило отношение о. Иосифа к своему недугу. «Ты представляешь, – сказал он мне, – вот если бы не хватил меня инсульт, я бы все время только бы и занимался тем, что строил. Деньги, договоры, прорабы, стройматериалы. А теперь Господь меня через этот инсульт от всего избавил. Я живу только храмом. Какой я счастливый человек!»
И сказал это человек парализованный. Я прожил в этом монастыре три дня и видел, что он – парализованный человек – молился на всех богослужениях – и утром, и вечером. Потому что этот день может быть последним. И с таким ощущением каждого дня, как последнего, он проживает его во всей полноте. Этот данный ему от Бога день.
Читайте також
Дві трагедії. Але які різні стандарти
Олександр Мацієвський перед розстрілом сказав: «Слава Україні!». Його вбивство побачив увесь світ. Про нього говорили політики, державні чиновники, українські та світові ЗМІ. Посмертно йому присвоїли звання Героя України. І правильно. Тому що вбивство беззбройної людини — це трагедія і злочин.
Правда, про яку не хочуть говорити!
Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.
На чиєму боці Бог — Росії чи України?
Духовні роздуми на основі Біблії Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.
Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого
Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.