Почему попы венчают, а развенчивать не хотят?

Церковь не развенчивает, а только соединяет. Фото: Facebook

Спешил. Очень спешил. Но пришлось остановиться, потому что молодой мужчина настойчиво об этом просил.
 – Что у Вас?
 – Да, вот хотел спросить, как мне развенчаться…
 – Вы что, венчаны?
 – Да.
 – Дети есть?
 – Двое. Тут, понимаете какое дело, не люблю я ее! Не могу домой даже приходить. Стал выпивать. Скоро сопьюсь…
 – А когда женился, тоже не любил?
 – Так там другое дело было. Я молодой – она молодая! То-да-сё…
 – А дети от Вас?
 – Дети мои!
 – Так, что без любви были зачаты?
 – Не-е. Тогда я ее… Ну, тогда она мне нравилась еще!
 – А теперь почему не нравится?
 – Ну, не знаю. Остыл я, что ли? Надоела она мне. Раньше была такой…ну, как проститутка! Классная, горячая, молодая, верткая! А теперь…Ба-ба! Баба! И все ей от меня надо: сделай то, сделай это! А у меня что, сто рук?

Пришлось рассказывать сколько у нее теперь рук и почему стала «бабой», и что его эгоизм не принесет радости ни ему, ни семье, где бы и какую не создавал. А ему одно скажи где развенчивают!

Все равно уже опаздывал. Стал рассказывать, что Церковь не развенчивает, а только соединяет…
 – Вот потому я в Вашу церковь и не хожу! Потому и не нравитесь мне вы все, попы! Вам бы охмурить честного человека! Вот, скажи, зачем было меня венчать с ней, если теперь не можете развенчать? Это, что мне теперь тащить всю жизнь это, как гирю? А я радости хочу! А где у вас там, в Церкви, радость?! Ни выпить нормально, ни гульнуть? Вот ты, небось, по бабам бегаешь? Бегаешь, да? А меня осуждаешь! Своим там, боговерующим, не разрешаешь… Знаю вас… Ну, можешь и не развенчивать, мне по – (тут грязно выругался), я все равно поступать по-вашему не буду: посты там, поклоны, молитвы… Это не по мне. Я свободный человек!

Господи, зачем же я остановился и столько времени потерял? Людей, что меня ждали, подвел!

А с такими индивидуумами приходится встречаться часто. Даже на исповеди. И всегда они остаются недовольными и Церковью, и священниками. Им бы чего полегче, да попроще. И так, как им угодно. Вынь – да положь! Главное, чтобы без проблем!

А раз, не получается, как они хотят, то кто виноват? Конечно же, духовенство! И рождаются тут сказания, какие мы все отвратные. Потому что признать свою слабость не по силам.

Читайте також

Дві трагедії. Але які різні стандарти

Олександр Мацієвський перед розстрілом сказав: «Слава Україні!». Його вбивство побачив увесь світ. Про нього говорили політики, державні чиновники, українські та світові ЗМІ. Посмертно йому присвоїли звання Героя України. І правильно. Тому що вбивство беззбройної людини — це трагедія і злочин.

Правда, про яку не хочуть говорити!

Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.

На чиєму боці Бог — Росії чи України?

​Духовні роздуми на основі Біблії ​Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.

Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого

Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.

Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова

Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?

Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність

7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.