Президент, прем'єр, спікер, голова СБУ: чого чекати Церкві від нової влади

В новій владі вистачає як лояльних до Церкви людей, так і негативно налаштованих. Фото: СПЖ

Президентство Петра Порошенка ознаменувалося безпрецедентним в історії незалежної України втручанням держави в справи Церкви. Створення нової Церкви, захоплення храмів УПЦ, неправомірні і антиконституційні рішення влади на місцях, небувала агресія до простих вірних і духовенства – все це стало візитною карткою його правління.

Тому віруючі Української Православної Церкви сподівалися, що з приходом Володимира Зеленського взаємини Церкви і держави зміняться. Ніхто не очікує від нової влади якоїсь особливої лояльності до Церкви, а вже тим більше її привілейованого становища. Ні, всі очікування пов'язані тільки з одним – з поверненням взаємин між релігійними та державними структурами в поле дії Конституції.

Для нас, як не парадоксально, сам факт виконання головного закону країни вже буде свідчити про кардинальні зміни. Адже тоді припиняться свавілля чиновників, незаконні перереєстрації громад, тиск на духовенство і свавілля радикалів.

Тому до табору не-супротивників Церкви можна віднести не тільки тих, хто відкрито її підтримує, а й тих, хто не виступає проти. В нашій ситуації така позиція може тільки вітатися. Тому що, як сказав Христос, «хто не проти нас, той за нас».

Чого ж чекати віруючим від нової влади?

Президент Володимир Зеленський

Ще до вступу на посаду майбутній Президент Володимир Зеленський заявляв, що релігія для нього – занадто інтимна справа, щоб виносити його в публічну площину: «Є речі, які ми ніколи не обговорюємо за столом нашої сім'ї. Так мене вчив батько. Я ніколи їх ні з ким не обговорюю. Питання релігії – номер один. Ми ніколи не обговорюємо речі, які розколюють сім'ї і суспільство. Ніколи цього не роблю. Але я вірю в Бога».

Ні до, ні після виборів Зеленський не висловлювався на користь тієї чи іншої Церкви. Особливо показовим була його неучасть в «молебні за Україну» в Софійському соборі Києва. Більш того, Зеленський, напевно, перший Президент України, який витримує підкреслений нейтралітет по відношенню до релігійних організацій. Можна сказати навіть, що це – перший світський президент країни. А це в нашому випадку дає певну надію на припинення того свавілля по відношенню до УПЦ, який ми спостерігали в останні чотири роки.

Прем'єр-міністр Олексій Гончарук

Доктор філософії Олексій Гончарук не вважає себе релігійною людиною. Більш того, заявляє, що Церкву не любить. Однак, на відміну від Зеленського, не дистанціюється від церковних питань і, подібно колишньому Президенту Петру Порошенко, вважає їх справою державної безпеки.

Ось що Гончарук написав на своїй сторінці в Facebook 15 грудня 2018 року – в день, коли відбувся так званий «об'єднавчий Собор»):

«Я не дуже релігійна людина – вірю в Бога і не дуже люблю Церкву. Але сьогодні для мене теж великий день.

Українська Православна Церква заснована.

Українське духовенство продемонструвало здатність домовлятися, а Філарет подав власний приклад відмови від особистих амбіцій заради важливої ​​справи. Низький йому уклін.

Як громадянин України я також дякую Президенту Петру Порошенку, главу ВРУ Андрію Парубію і ще тисячі людей, які доклали руку до цієї важливої ​​події. Це важливий крок до зміцнення нашої незалежності.

Так. Для мене це більше про безпеку, ніж про релігію, але цей день дає мені надію.

Предстоятелем, Митрополитом Київським і всієї України, обраний Епіфаній. Молода, освічена і, сподіваюся, прогресивна людина. Ідеальний час, щоб на тисячолітньому фундаменті традицій побудувати сучасну українську духовну організацію. Без постсовкових стереотипів і травм. Без оглядки на Москву.

Маю велику надію, що в Україні з'явиться Церква, в яку мені захочеться ходити.

Країна змінюється. Все буде добре".

Гончарук гаряче вітав і підписання Томосу. При цьому не обійшовся без звичних для влади Порошенка стереотипів про «агентів Москви», які через Церкву впливають на державу: «Томос підписаний. Україна отримала незалежну Православну Церкву. Для мене це однозначно перемога. Не релігійна, але безпекова. Вплив агентів Москви через Церкву в Україні буде зменшуватися. І це дуже добре".

Тобто, за великим рахунком, для нинішнього прем'єра церковна приналежність оцінюється не з точки зору релігійного життя, а тільки з точки зору політики. УПЦ в його свідомості міцно пов'язана з Москвою і з питаннями державної безпеки. Ніяких доказів Гончаруку не потрібно – досить міцно утверждених стереотипів.

Така стереотипність мислення для віруючих УПЦ не обіцяє нічого хорошого. Тому від прем'єра, якщо він не прийме твердого рішення дотримуватися Конституції, ми можемо очікувати всього, що завгодно.

Спікер парламенту Дмитро Разумков

Дмитро Разумков – людина, яка ще до виборів неодноразово підкреслювала, що права віруючих, незалежно від контексту, повинні бути дотримані.

У 2018 році перед Великим хресним ходом УПЦ, який влада всіляко намагалися зірвати, він заявил:«Если у нас проходят прайды (ЛГБТ-парады – Ред.), то почему не могут проходить и другие шествия? Здесь должны быть все равны. Если в военное время в государстве не разрешается проводить серьезные марши (за исключением парада на День независимости) – то это не разрешается никому. А если разрешается – то разрешается всем».

Уже будучи главой президентской партии «Слуга народа», Разумков говорив, що «держава повинна забезпечувати інтереси всіх, незалежно від того, до якої Церкви ви ходите і ходите чи взагалі». Якщо ж з'являються гарячі голови, а їх, на думку Разумкова, «вистачає і з того, і з іншого боку», в таких випадках повинні включатися правоохоронні органи.

Разумков не в захваті і від антицерковних законів. На його думку, вони «є дивними, потрібно, щоб були дотримані права всіх».

У одному з інтерв'ю Разумков цілком нейтрально висловився про створення ПЦУ, проте підкреслив, що правоохоронні органи повинні припиняти церковне рейдерство: «Нехай вибачать мене віруючі: держава зробила свою справу, ми отримали помісну Церкву – все. Тепер треба забезпечити правопорядок, щоб не було маніпуляцій, рейдерства і ще чогось, – тут повинні чітко відпрацювати правоохоронці. Намагатися на цьому заробити політичні бали неправильно».

Глава Офісу Президента Андрій Богдан

З усіх новопризначених чиновників Андрій Богдан, напевно, найнейтральніша до релігії і Церкви людина. Принаймні, він жодного разу не висловився публічно про свою віру в Бога або релігійні уподобання.

Так званий «об'єднавчий Собор», дарування Томосу та інші події, які хвилювали українське суспільство в останні місяці правління Порошенка, ніяк не вплинули на Богдана – появи ПЦУ він просто не помітив.

Тому ми маємо право розраховувати, що він і далі буде дотримуватися такої позиції. Однак це не означає, що він не може перейти до жорстких дій проти канонічної Церкви. Все залежить від загального релігійного вектора української політики.

Глава СБУ Іван Баканов

Керівник Служби безпеки України Іван Баканов вважає за краще мовчати про свої релігійні погляди. Однак за даними ЗМІ, він особисто вітав Блаженнішого Митрополита Онуфрія з днем ​​тезоіменитства. На фото гостей, які прибули привітати Предстоятеля, відображена людина з квітами, дуже схожа на Івана Баканова.

Якщо це так, ми можемо сподіватися, що правоохоронні органи нарешті займуться чиновниками, які систематично порушують права віруючих і займаються церковним рейдерством.

Глава комитету ВР з гуманітарної та інформаційної політики Олександр Ткаченко

Проти призначення Ткаченка на посаду голови парламентського комітету, який займається в тому числі і релігійними питаннями, висловилися сотні (якщо не тисячі) віруючих УПЦ. Однак їхню думку не врахували, і призначення Ткаченка відбулося.

Ткаченко – давній ворог і один з найактивніших противників УПЦ. Канал 1 + 1, директором якого він був до обрання депутатом, ось уже багато років випускає сюжети явно антицерковного характеру, а сам Ткаченко ніколи не приховував симпатії по відношенню до УПЦ КП, а потім і ПЦУ.

Церкві очікувати від нього чогось хорошого точно не варто, особливо якщо врахувати, що в комітет Ткаченко увійшли такі люди, як Микола Княжицький (один з авторів антицерковних законопроектів й ініціаторів звернення Верховної Ради до патріарха Варфоломія) і Софія Федина (член партії Порошенка «Європейська Солідарність», прихильниця ПЦУ).

* * *

В цілому, з урахуванням всіх «за» і «проти», розклад сил в новому керівництві України, які можуть істотно впливати на релігійне життя країни, приблизно однаковий. Грубо кажучи, до стану противників Церкви можна умовно зарахувати Олексія Гончарука та Олександра Ткаченка. До стану тих, хто скоріше «за» – Дмитра Разумкова і Івана Баканова. Тих, хто дотримується нейтралітету, теж двоє – Володимир Зеленський і Андрій Богдан.

Зрозуміло, що в врешті-решт все будуть вирішувати не особисті переваги окремих людей, а загальна спрямованість української політики. Президент отримав від народу небачену досі запоруку довіри, і багато в чому саме від Володимира Зеленського буде залежати, куди рушить українська влада – в сторону Конституції або в сторону пошуку ворогів, на яких можна було б списати всі політичні промахи.

Але говорити, що все залежить тільки від нього, не можна. Є маса чинників, які можуть вплинути на позицію Президента і змінити її відразу – як в позитивному, так і в негативному для Церкви сенсі.

Поки ж Зеленський виправдовує надану йому довіру. І ми дуже сподіваємося, що так буде і надалі. Більш того, розраховуємо, що українські політики згадають про права віруючих не тільки напередодні наступних виборів, але і коли група бандитів з прихильників «єдиної помісної Церкви» прийде відбирати сільський храм. Такі речі треба припиняти.

А до тих пір ми живемо надією. На те, що все обов'язково зміниться на краще. І по-іншому ми жити не можемо. Адже надія вмирає останньою.

Читайте також