Як не виростити антихриста у винограднику власного серця

Фото: million-wallpapers.ru

Вона стосується кожної «виноградної секції», починаючи від глобального вселюдського рівня і закінчуючи виноградником кожної окремо взятої людської особистості.

Створивши Рай на невеликій ділянці Землі, Бог дав можливість людям перетворити в нього всю планету і, може бути, весь Всесвіт. Але людина замість цього рясно залила землю кров'ю і окропила її сльозами. Замість винограду любові і краси на Землі стали рости колючки страждань і гіркота зла.

Засилля зла понудило Бога створити на землі Новий виноградник. Обравши спочатку один народ, захистивши його заповідями і наставивши в правилах благочестя, Бог чекав від нього плодів праведности. Але зло і там знайшло собі місце. Більшість пророків, посланих Господом, які намагалися повернути обраний народ на шлях Божої правди, були нещадно вбиті «професійними святими». В кінці історії старозавітної Церкви ці «праведники» вбили і Того, Кого вони називали своїм Богом.

На крові вбитого Христа і мученицьких стражданнях Його послідовників був створений останній виноградник Православної Церкви. Але насіння вселенського зла почало поступово відокремлювати один за одним різні його ділянки, рясно засіваючи їх насінням лжевчень і єресей. Так від єдиного виноградного поля стали відколюватися нові релігійні спільноти, що були в минулому частиною Єдиної Апостольської Церкви.

На крові вбитого Христа і мученицьких стражданнях його послідовників був створений виноградник Православної Церкви.

 

Людині, навіть яка трохи володіє духовним почуттям і зором, добре видно, як лукаво, підло, за допомогою витонченої брехні і наклепу проводиться ця диявольська робота в нашій Батьківщині. Це місце обрано силами зла не випадково. Тут, в нашій країні, перебуває серце не тільки Святої Русі, а й духовний центр Вселенського Православ'я. Тому, мабуть, в пеклі вирішили території саме цього виноградника струснути розколом, який покликаний, за їхніми планами, дати тріщини у всіх Помісних Православних Церквах.

Події, що відбуваються сьогодні в православному світі – це лише артпідготовка, пристрілка перед великою битвою. Підсумок і результат цієї війни всім відомий. Кожному, хто доживе до її апогею, доведеться вибирати між смертю за Христа і життям в царстві антихриста. Зараз ця битва ще не почалася, але наші серця вже схиляються в ту чи іншу сторону.

Для того, щоб зрадити Христа, не обов'язково доживати до Армагедону. Виноградник нашого серця – це наша мала церква. Якщо те, що всередині, і те, що зовні, не буде збігатися, ми легко відмовимося від Христа. Якщо «христос», який живе всередині нас, не буде збігатися з Христом Євангельським, то він на перевірку виявиться вирощеним на полі нашого серця індивідуальним антихристом.

Для того, щоб зрадити Христа, не обов'язково доживати до Армагедону.

Що деякі люди хочуть бачити в Церкві? Що вони там шукають? Нерідко помаранчевий заповідник власних душевних радощів чи «вселенську любов», побудовану, як правило, на фундаменті компромісів і згоди. Звичайно, зручно читати про подвиги святих, розкинувшись на м'якому дивані під кондиціонером. Але нам пора навчитися щодня задавати собі головні запитання нашого життя: «Як я спасаюся?», «Де і в чому я співрозпинаюся з Христом?», «У чому вузькість і тернистість мого власного життєвого шляху?» Якщо минув день, і ми ні копійки для покупки благодаті в ньому не заробили, не набрали ні краплі оливи мудрих дів, ні разу не зітхнули від глибини серця до Бога, то ми нічим не відрізняємося від тих злих виноградарів, які не принесли належних плодів господарю виноградника.

Ми вбили добрі помисли, які були послані нам від Бога, і розіп'яли в собі Христа. А зовні в цей час нічого страшного не сталося. Ми нікого не образили, ні з ким не посварилися, не сказали нікому жодного образливого слова. Ми всього лише відмовилися йти за Христом і не прийняли Його запрошення на шлюбний бенкет Агнця. «А в іншому, прекрасна маркізо, все добре…», навіть не знаємо, що сказати на сповіді

Армагеддон щодня, щогодини, щохвилини відбувається в нашій душі. Щодня, щохвилини ми або програємо, або виграємо в цій битві. Багато хто вже давно вбив свою душу, навіть не здогадуючись про це. Але ті, хто продовжує цю жорстоку війну, повинні розуміти – до самого останнього подиху нас буде підстерігати підступність ворогів.

Тому ми чуємо в апостольському читанні цього дня дуже важливі й потрібні для нас слова: «Пильнуйте, стійте у вірі, будьте мужні, тверді. Все у вас нехай буде з любов'ю» (1 Кор. 15:16).

Читайте також

Головний алгоритм шляху святості

Смерть, «останній ворог», відтепер постає як тріумф Божественної любові, як вступ до Царства життя.