Чи можемо ми любити інших, не люблячи себе
Нам слід полюбити себе, як творіння Боже, і перенести цю любов на інших. Фото: smartблог
Людина спочатку була задумана як образ і подоба Божа, вища вільна істота, що володіє величезним духовним потенціалом, реалізація якого повинна була здійснюватися в любові до Бога і всього Його творіння. Однак прабатьки знехтували подібним даром Божим і як результат – прирекли й самих себе, і своїх нащадків на скорботи, страждання і смерть через попущення злу, що проявилося в людських пристрастях і вадах.
Але наші пристрасті – це не привід ненавидіти себе або інших. Ми повинні ненавидіти зло, а не того, хто його робить. Навпаки: нам слід полюбити себе, як творіння Боже, і перенести цю любов на інших. Бог любить нас не за приємні якості, якими, на нашу думку, ми володіємо, а просто тому, що ми є, ми живі істоти, люди.
Пришестя Бога в цей світ дало людству реальну можливість наблизитися до розуміння Божественної любові, перемігши гріх насамперед у своїй власній природі. В цьому і полягає наше спасіння.
Завдяки Боговтіленню Господь виявляється не просто десь поруч із нами: Він опиняється в нас самих. Саме для цього ми причащаємося Тайн Христових, адже, беручи участь у Євхаристії, ми таким чином приймаємо до себе Самого Бога, Самого Господа нашого Іісуса Христа. Причащаючись Тіла й Крові Христа, ми отримуємо від Бога ту благодать, ту надприродну силу, яка допомагає нам боротися з нашим гріхом, долати його і наближатися до Божого задуму щодо нас.
Однак, перш ніж перемогти в собі гріх, – його потрібно побачити, і тому першою дією Божественної благодаті є те, що вона знімає з наших очей духовну пелену, що осліплює нас і не дає нам побачити свою гріховність.
Спасіння людини – це синергія, співпраця Бога й людини, в якій, за словами святих отців, однаково повинні попрацювати як Бог, так і людина. Духовне преображення і прозріння купується тільки працею. Перш ніж побачити Преображеного Господа, апостоли Христові зробили тривале й нелегке сходження на гору. А тому, якщо зусилля потрібні при тілесному сходженні на гору, при сходженні на висоту духовної досконалості їх потрібно не менше.
Не будемо опускати руки, бачачи свої недоліки і недосконалості інших, будемо перемагати в собі гріх, звільняючи серце для Божественного світла, який здатний зігріти весь стражденний світ.
«Страждання зазнаєте в світі, але будьте відважні: Я світ переміг!» (Ін. 16:33).
Читайте також
Торжество православ'я: чому за золотом риз часто ховається розчарування
Про те, чому неофіти 90-х пішли в тишу, як розпізнати «темного двійника» Церкви і де насправді шукати світло.
Свічковий огарок і чиста совість: історія пономаря Саші
Маленька спокуса у великому світі війни. Про те, як звичайний згорток використаних свічок став для юного вівтарника мірилом чесності та шляхом до перемоги над самим собою.
Жінка, яка перемогла гріх
Перше читання Покаянного канону завершується. І святий Андрій Критський розкриває образ героїні церковної історії, яку Бог спіймав на живця.
Репетиція вічності: Великий піст як вихід з диктатури шуму
Великий піст – це не просто дієта чи відмова від розваг. Це добровільний вхід у «коридор тиші», де людина знімає маски і зустрічається зі своїм справжнім «я».
Покаяння царя і червоний плащ Урії
Третя частина покаянного канону – це не урок моралі. Це анатомія і дзеркало зради.
Синдром дружини Лота: чому покаяння не терпить ностальгії
Христос промовив про неї три слова. Але саме вони – одне з найгостріших попереджень у всьому Євангелії.