Чи можемо ми любити інших, не люблячи себе
Нам слід полюбити себе, як творіння Боже, і перенести цю любов на інших. Фото: smartблог
Людина спочатку була задумана як образ і подоба Божа, вища вільна істота, що володіє величезним духовним потенціалом, реалізація якого повинна була здійснюватися в любові до Бога і всього Його творіння. Однак прабатьки знехтували подібним даром Божим і як результат – прирекли й самих себе, і своїх нащадків на скорботи, страждання і смерть через попущення злу, що проявилося в людських пристрастях і вадах.
Але наші пристрасті – це не привід ненавидіти себе або інших. Ми повинні ненавидіти зло, а не того, хто його робить. Навпаки: нам слід полюбити себе, як творіння Боже, і перенести цю любов на інших. Бог любить нас не за приємні якості, якими, на нашу думку, ми володіємо, а просто тому, що ми є, ми живі істоти, люди.
Пришестя Бога в цей світ дало людству реальну можливість наблизитися до розуміння Божественної любові, перемігши гріх насамперед у своїй власній природі. В цьому і полягає наше спасіння.
Завдяки Боговтіленню Господь виявляється не просто десь поруч із нами: Він опиняється в нас самих. Саме для цього ми причащаємося Тайн Христових, адже, беручи участь у Євхаристії, ми таким чином приймаємо до себе Самого Бога, Самого Господа нашого Іісуса Христа. Причащаючись Тіла й Крові Христа, ми отримуємо від Бога ту благодать, ту надприродну силу, яка допомагає нам боротися з нашим гріхом, долати його і наближатися до Божого задуму щодо нас.
Однак, перш ніж перемогти в собі гріх, – його потрібно побачити, і тому першою дією Божественної благодаті є те, що вона знімає з наших очей духовну пелену, що осліплює нас і не дає нам побачити свою гріховність.
Спасіння людини – це синергія, співпраця Бога й людини, в якій, за словами святих отців, однаково повинні попрацювати як Бог, так і людина. Духовне преображення і прозріння купується тільки працею. Перш ніж побачити Преображеного Господа, апостоли Христові зробили тривале й нелегке сходження на гору. А тому, якщо зусилля потрібні при тілесному сходженні на гору, при сходженні на висоту духовної досконалості їх потрібно не менше.
Не будемо опускати руки, бачачи свої недоліки і недосконалості інших, будемо перемагати в собі гріх, звільняючи серце для Божественного світла, який здатний зігріти весь стражденний світ.
«Страждання зазнаєте в світі, але будьте відважні: Я світ переміг!» (Ін. 16:33).
Читайте також
Святий з нестерпним характером
Блаженний Ієронім Стридонський сварився з друзями, ображав опонентів і зривався на всіх – і цей нестерпний книжник дав Заходу Біблію, яку читали тисячу років.
Якщо молитва вкрилася кригою – це не наша провина
Коли канони давно читаються самими лише вустами, а серце мовчить, немов камінь, – це ще не відпадіння від Бога. У цього холоду є давня назва, і через нього проходили навіть найпалкіші молитовники.
Лагідність – це не слабкість
Ми звикли плутати лагідність із безхребетністю. А в Євангелії цим словом називали прирученого бойового коня — величезну силу, приборкану вуздечкою.
Депресія, яка накриває навіть святих
Ми звикли бачити на іконах безтурботні посмішки подвижників. Але один з найглибших інтелектуалів Церкви роками не міг вийти з кімнати через паралізуючу тугу.
Святий, над яким сміялася вся столиця
Сто років тому людину, яку нині шанують як святого, освічена публіка вважала посміховиськом. Про те, як праведний Іоанн Кронштадтський відповідав на гоузування, варто знати кожному, хто вступає в суперечку про віру.
Час погасити світло в передпокої
Ми занадто звикли ховати втому за маскою сильної людини. Справжня зустріч із Богом починається там, де більше немає сил прикидатися.