Три квітки в саду Божої Матері

Фото: http://kartinki-cvetov.ru

Немає на світі людей без Божих дарів. Але щоб ніхто не загордився, не сказав «я і сам все можу, мені ніхто не потрібен», Бог дари розділив. Один співає, інший шиє, третій лікує, четвертий будує... Скільки людей – стільки дарів – Богу для нас нічого не шкода, тільки змогли б ми понести ці золоті злитки милості Божої. І тепер ми ходимо один до одного і просимо, щоб той, хто вміє шити (або що інше), пошив для нас, а ми для нього від свого дару маленький подаруночок приділимо.

Жили в один час в уділі Божої Матері – святий Києво-Печерській лаврі три дивовижних ченця.

Отець Матвій мав дар бачити ясно особи бісів, відкривати їх підступи, чим попереджав і оберігав багатьох ченців від падінь і бід.

Інший отець – Ієремія – мав дар бачити думки людей, і якщо хто щось зле задумував, він наодинці відкривав йому його злі думки і тим допомагав виправитися і не допускав до непоправних подій.

А отець Даміан молитвою зціляв хворих.

Одного разу отець Матвій, стоячи в храмі, побачив, що між ченцями ходить біс у військовому вбранні і розкидає липкі квіти. Кладе на квітку якесь зло і кидає. До кого квітка прилипає, той починає втрачати увагу до молитви, шукати приводу вийти з храму раніше закінчення служби.

Цікава деталь в цьому оповіданні –ці самі квіти. Зло саме, виявляється, до нас «прилипнути» не може, обов'язково чимось прекрасним прикривається. І дійсно, уявіть собі розмову: «Підемо, – каже чоловік дівчині, – влаштуємо зараз огидний блуд, після якого моя нинішня сім'я зруйнується, а ти «залетиш», а потім дитинку від цього блуду вб'єш...» На таке ж ніхто не погодиться. А якщо покличуть: «Поїдемо, красуня, кататися... Вип'ємо шампанського, посидимо на морському березі, поговоримо по душах...» Або ще простіше – мила дівчина, скажімо артистка-співачка-блогерша і т.д. «Відома особа» з Інстаграмму знімає свої Селфі – то в панчішках, то без панчішок. А чого? Красиво ж. Ніжки там, все таке, нехай милуються. А мужички і милуються. Та так замилуються, що дружина вже і не мила стає. А тут дівчина сидить на лавочці, дай, думає, підійду... і далі за сценарієм «поїдемо, красуня, кататися» – життя зруйноване, душа споганена.

А «відома особа» з Інстаграмму і не знає навіть, що за її «покликом» чиясь доля зруйнувалася. Вона, може, і не здогадується, що її «красиві» фоточки-квіточки наробили, а відповідати їй все одно доведеться. Тому що «зло не може не прийти у світ, але горе тому, через кого воно приходить».

Отці Церкви – Єфрем Сирін, Іоанн Ліствичник, Марк Подвижник, Максим Сповідник – докладно описали процес зародження і зміцнення гріха в людині.

І починається він ось з такої «липкої квітки» – прилогу. Коли погана думка або навіть тінь її промайне, тут важливо, як кажуть отці – не відповідати їй, не реагувати на неї.

В оповіданні про «липкі квіточки» є продовження. Не до всіх братів вони прилипали. Хтось цей прилог від лукавого приймав – розсіювався в молитві і співі, знаходив все-таки привід вийти з храму і більше не повернутися. А хтось не приймав, знаючи, що це всього лише «квіточки», і якщо не приділити їм увагу, вони зів'януть, і не відвернуть від молитви і співу, хіба що не надовго, щоб відстежити це «послання» і викинути його.

Але якщо людина приймає цей прилог – садить у себе злу «квітка-чортополох» – далі у неї виникають свої власні помисли. Як корінці, проростають невірні думки, і людина збивається з дороги. На цьому етапі проникнення злого помислу в людину, її ще можна врятувати від гріха.

Цим і допомагав всій обителі Києво-Печерській отець Ієремія. Він прийшов в обитель до Антонія та Феодосія вже дуже літньою людиною – пам'ятав ще Хрещення Русі, тоді ж і сам хрестився. За те, що він, наслідуючи отців-засновників монастиря, трудився в чеснотах терпіння, смирення і любові, Бог дав йому дар бачити помисли людей. А побачивши невірний помисел у братів, наодинці, з любов'ю, допомогти їм вирвати його з корінням, щоб не дійти до гріха.

Так він, часом, викривав братів, які роздумували покинути монастир. Просив їх не піддаватися спокусі, боротися з нею, чим допоміг багатьом не помилитися, не йти з монастиря, не залишати своєї келії.

Ну а якщо вже людина, отримавши липкий прилог, прийняла його в душу, почала обдумувати-поливати цей будяк-помисел, виростила його, то скоро вона уже впадає у гріх, завдаючи душі своїй рану, яку важко буває зцілити.

Цілительством ран душевних і тілесних став відомий отець Даміан. Наставником його в монастирі Києво-Печерському був сам Феодосій. Учень наслідував його смирення, ретельність в молитві і пості. Про нього зауважує Патерик, що Даміан нічого крім хліба і води у все своє монастирське життя не їв. За те і подарував йому Господь дар цілительства. І коли приходили в монастир за допомогою хворі, отець Феодосій відправляв Даміана читати над ними молитву про зцілення.

Коли ж сам Даміан під кінець свого життя захворів і лежав у своїй келії, просив він Бога, щоб Він сподобив його Царства Небесного, але не одного, а з його наставником отцем Феодосієм, щоб і в майбутньому житті їм не розлучатися. З'явився тоді йому ангел Божий у вигляді Феодосія і пообіцяв, що буде Даміан у Царстві Небесному і не розлучаться друзі там навіки.

Так і сталося – ці три дивовижних і прекрасних квітки в саду Божої Матері у нашій Києво-Печерській Лаврі не розлучилися – вони поруч на сторінках Патерика, і пам'ять їх святої боротьби з будяками гріха святкується в один день.

Читайте також