Константинополь не объявил, что считает ЛПАЦ своей

Латвийский Минюст решил зарегистрировать «ЛПАЦ в юрисдикции Константинопольского патриархата». Фото: Весь Харьков

Еще раз о решении Латвийского Минюста зарегистрировать «ЛПАЦ в юрисдикции Константинопольского патриархата».

Парадокс заключается в том, что Константинополь официально не объявлял, что считает ЛПАЦ частью своей юрисдикции, хотя в 2011 году разрешил ей поминать патриарха Варфоломея.

Дело в том, что руководитель ЛПАЦ – «епископ» Виктор Контузоров не имеет апостольского преемства и получил «сан» в раскольнической РПАЦ («Российской православной автономной церкви»), которая откололась от РПЦЗ (тогда еще не воссоединенной с РПЦ), - так называемом «Суздальском расколе».

В 1997 году (как и Филарет, какое символическое совпадение), он был предан анафеме со стороны ЛПЦ МП.

Отличие от Филарета заключается в том, что Филарет был рукоположен в канонической УПЦ, а Контузоров – вообще в какой-то маргинальной сектантской структуре. До раскола он был простым священником.

Если Константинополь и его «хиротонию» признает – то это еще раз подчеркнет тот чудовищный произвол, которым занимается Фанар. В совокупности с признанием «сана» Макария Малетича и снятием анафемы с Филарета – это абсолютное безумие.

Почему тогда Константинополь и ЭПЦ не признают законность своих старостильников? И вообще – могли бы всех раскольников скопом признать каноничными, чтобы не терять время на рассмотрение «апелляций». А понятие апостольского преемства просто взять и отменить как устаревший анахронизм. Было бы вполне в духе обновленческих движений Фанара.

Читайте також

Правда, про яку не хочуть говорити!

Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.

На чиєму боці Бог — Росії чи України?

​Духовні роздуми на основі Біблії ​Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.

Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого

Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.

Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова

Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?

Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність

7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.

Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність

В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади