Признающие раскол – признают лишь свое соучастие в грехе
Когда-то наступит время, когда все массово признают церковь антихриста. Фото: Facebook
Как бы жестко это не звучало, но церковный мир сейчас деградирует. О чем все заморачиваются?
- Ой, этот может признать раскольников, а этот не признает.
- А что делать, если такой-то признает раскольников?
Друзья, я бы хотел немножко внести корректировку акцентов.
Дело в том, что признание заведомо антицерковного проекта не делает этот проект частью Церкви Христовой. Когда-то наступит время, когда все массово и очень красиво, с лицами честных пионеров, признают церковь антихриста. И что же, станет ли она от этого Церковью Божией? Нет. Те, кто хранит веру святых и учение Церкви - тот и есть Церковь Христова. А признание заведомо антицерковного проекта - это по факту признание своего личного отпадения от Бога и Церкви Христовой. Вот и все.
Когда-то мне духовник рассказал одну интересную тему. Он спросил: кто такой монах? Одни говорят, что монах - это тот, кто принял монашеский постриг. Но это не так. Тот, кто живет как монах - тот и есть монахом в глазах Божиих. А постриг - это просто как печать в паспорте. Поэтому если нет монашеской жизни, то даже десяток печатей не сделают тебя монахом перед Богом.
То же самое и с признанием раскольников. Все эти томосы и заявления не могут сделать частью Церкви Христовой тех, кто десятилетиями предпочитал жить в расколе, лишь бы не каяться в грехе раскола, они не могут сделать друзьями святых тех, кто живет злобой и ненавистью - все это печати и заявления, но самой сути Церкви в этом проекте нет. Поэтому признающие раскол признают лишь свое соучастие в грехе и свое падение. Собственно, когда-то все склонятся перед антихристом, а сейчас это просто репетиция отступничества.
Читайте також
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.
Від молитви до менеджменту: в Лаврі – нові «освітні програми»
Поки в Лаврі шукають «сакральне серце України», давня святиня перетворюється на майданчик експериментів: тепер тут пропонують «унікальні» курси з маркетингу.
Бути собою, коли всі збожеволіли: сила совісті і віри
Ми живемо у світі, де зло називають добром, а брехню — правдою. Ті, хто втратили совість, намагаються навчати нас моралі. Але навіть коли світ навколо зводить правду до божевілля, важливо не зраджувати Бога, свою совість і людяність. Бо істина — не там, де більшість, а там, де правда і Бог.
Різдво без канікул
Шкільні канікули у Рівному завершаться саме на свято Різдва за Юліанським календарем. Для багатьох родин це означає повернення до навчання замість спільного святкування важливого духовного свята.