Горите светом Божественного сияния, не бойтесь расточать этот свет
12 февраля — день памяти трех святителей Василия Великого, Григория Богослова и Иоанна Златоуста. Фото: Фома
Сегодня, когда мы празднуем память трех святителей, Церковь нам приводит назидательное чтение о горящей свече, подобно которой должна быть душа каждого христианина. Без этого свечения любви, истины и добра наша вера будет лишь мировоззрением или просто ритуальной обрядностью. Образ свечи очень глубокий и назидательный. Большинству из людей не хочется гореть, потому что гораздо безопаснее лежать где - нибудь у себя дома, в целости и сохранности.
Горение предполагает истаивание и умирание. Когда свеча начинает излучать пламя, она постепенно сгорает. Но именно так и жили святители Василий Великий, Григорий Богослов и Иоанн Златоуст. Вся их жизнь была горением и свечением людям. Нужно сказать, что огонь, которым горели их души, был, прежде всего, отражением Божественного Света, который они носили в своем сердце. Так, живя для Бога и людей, они показали нам пример того, как нужно светить и к чему стремиться. Если мы будем жалеть себя, боясь расточить воск своей жизни, то в конечном итоге останемся духовно бесплодными и не сможем войти в жизнь вечную. Свеча, которая не исполняет свое предназначение, это всего лишь бесполезный восковый прутик. Поэтому я хотел бы пожелать в этот день всем своим читателям гореть светом Божественного сияния, не бояться расточать этот свет, зажигать от любви своего сердца души других людей, чтобы пламя этого огня становилось все ярче и горячее.
Читайте також
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.