Как в Жидычине Зинкевич организовал личный инвестиционный проект

Отобранный храм. Рядом с красной крышей - храм ПЦУ. Фото: Николай Митрохин

Несколько дней назад я был в роли человека которого просят «вернуть нам храм». А храм то уже в коммерческом проекте развития туристического кластера в сельской местности рядом с областным центром. Это местечко Жидичин в двадцати километрах от Луцка. Тут уже было два храма ПЦУ, так у верующих УПЦ забрали и их - третий, и самый крупный храм. Конечно, же «решением территориториальной громады» и со срезанием замков. Интересы шестидесяти постоянных прихожан пошли боком. В отнятый храм на службу людей привозят на автобусе из города в рамках «социального проекта». А верующие УПЦ служат во временном храме перед домом священника, который пытаются отобрать через суд, чтобы общину УПЦ в Жидичине окончательно ликвидировать. Верующие УПЦ говорят, что все это личный инвестиционный проект митрополита ПЦУ Михаила (Зинкевича), которого неоднократно видели перед храмом выгуливающим собаку. Он известен и как единственный учредитель строительной компании «Соломон», занимающейся коттеджным строительством и грузоперевозками. А перед храмом стоит флагшток с украинским флагом и информационный киоск, в котором милая дружелюбная дивчина и книжки продают почти исключительно на русском языке «Царский путь креста Господня», Антония Сурожского, Иоанна Крестьянкина, биография старца Зиновия (Мажуги) московского издания, журнал УПЦ «Отрок.уа» ( Иона Черепанов, Вам понравится) и толстенную новейшую биографию священномученника митрополита Владимира Киевского, которую только что раздавали на конференции в Киево-Печерской лавре.

Собственно, вся идея ПЦУ сделать все как в РПЦ, с тем же набором русских святых (в лавке собора ПЦУ в Луцке продаются украинизированные жития Ксении Петербужской и Амвросия Оптинского) только под водительством «правильных» людей, способных не только отучиться в Ленинграде, но и отметиться патриотической украинской риторикой. А это ж самое главное.

Читайте також

Правда, про яку не хочуть говорити!

Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.

На чиєму боці Бог — Росії чи України?

​Духовні роздуми на основі Біблії ​Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.

Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого

Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.

Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова

Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?

Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність

7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.

Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність

В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади