Хотелось, чтобы для малыша нательный крестик был особенным
Нательный крестик. Фото: Фома
Случилось как-то после службы оказаться мне в нашей иконной лавке и пока я разглядывал книги почти незаметно в ней появились женщина средних лет и мальчик лет 5-6. Женщина была одета очень скромно и, если бы не аккуратно уложенные волосы и простенькая сумочка, можно было бы сказать, что она из того контингента который можно частенько встретить на церковной паперти.
«Вот, бабушка! Вот они!» - почти пропел ребенок и потащил бабулю к стойке с крестиками. Я продолжал рассматривать книги и почти не обращал внимания на происходящее. «Но бабушка! Я хочу этот!»- услышал я детский протест. Ребенок тыкал пальчиком на один из серебряных крестиков, на что женщина сурово покачала головой. Под этой суровостью детские глаза наполнились слезами, и мальчик тихо отвернулся, стараясь не расплакаться. Бабушка обратилась к продавцу и попросила показать алюминиевые крестики. Их я совершенно не знал, кажется и в храм они до этого почти не заходили. «Какой крестик ты бабушке показывал?» - спросил я его. На лице маленького человека выступило недоверие и как бы неохотно он показал на красивый серебряный крестик. «Пообещай, что ты его не потеряешь и будешь всегда носить», - и, получив утвердительный кивок, я приобрел заветный крестик и отдал счастливому малышу. Он был действительно счастлив. Лицо его сияло. Всегда считал, что в нашем хмуром мире улыбка ребенка бесценна. Бабушка все еще выбирала другой крестик, она совершенно не заметила нашего диалога. «Смотри, Ба!» - чадо уже хвасталось бабушке. Вопросительный взгляд. «Пусть носит... Это подарок». - и я направился к выходу. Бабушка засуетилась, подыскивая веревочку.
Конечно нет разницы из чего сделан крестик, но хотелось, чтоСбы для этого малыша он был особенным. Может память о маленьком чуде этому поспособствует.
Позже продавец призналась, что сама хотела купить ему этот крестик, но я её опередил. Так что спешите делать добрые дела или можете не успеть.
Записки_священнослужителя.
Читайте також
Правда, про яку не хочуть говорити!
Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.
На чиєму боці Бог — Росії чи України?
Духовні роздуми на основі Біблії Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.
Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого
Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади