Контури об'єднання Фанара та Ватикана почали прояснюватись

Найближчим часом фанаріоти та католики мають намір встановити спільний день святкування Великодня. Фото: СПЖ

10 листопада 2022 року патріарх Варфоломій розповів журналістам про намір встановити спільну з Католицькою церквою дату святкування Великодня. Глава Фанара розповів про спільні зусилля з папою Франциском щодо святкування 1700-річчя I Вселенського Собору, який проходив у Нікеї у 325 році, нагадавши, що серед рішень Собору було встановлення дати святкування Великодня.

«На жаль, упродовж багатьох років ми вже не святкуємо його разом, упродовж багатьох століть. Тому в рамках цієї річниці предметом наших спільних з папою зусиль є вирішення цієї проблеми. Може, ще не час говорити про деталі, але хочу наголосити, що з православного та католицького боку є цей добрий намір нарешті встановити спільну дату для святкування Христового Воскресіння», – сказав патріарх Варфоломій.

Тобто перед нами – перший параметр об'єднання Фанара та Ватикана, про яке (об'єднання) папа Франциск і патріарх Варфоломій говорять уже не один рік: святкування Великодня в один день.

Чому 1700-річний ювілей Першого Вселенського Собору такий зручний для об'єднання

На сторінках СПЖ вже не раз просувалася думка, що саме ювілей Першого Вселенського Собору в Нікеї якнайкраще підходить для запуску проекту об'єднання Православ'я та католицтва. Справа в тому, що на цьому Соборі взагалі не вирішувалося питання сходження Святого Духа, а якраз незгода в цьому питанні є одним з основних каменів спотикання, які розділили православних та латинян.

Православні можуть вірити, що Святий Дух сходить від Отця, католики – що від Отця і Сина, але й те й інше буде за формальними ознаками (ще раз – формальними) відповідати Нікейському богослов'ю. Друге з основних питань, що розділили Православ'я та католицтво, це питання примату папи римського, його верховенства у всій Церкві. Тут також є нюанс. Під час аріанської смути, коли на Сході вирували богословські суперечки про сотвореність або несотвореність Сина Божого, Захід (і насамперед римський папа) були далекі від цих суперечок і твердо дотримувалися православного вчення. До римських єпископів апелювали противники Арія, до них писали листи і в них просили захисту істинної віри.

Навіть сам Перший Вселенський Собор, який спочатку імператор Костянтин планував провести в Анкірі Галатійській, був перенесений до Нікеї «через те, що прибудуть єпископи з Італії та інших територій Європи». Це свідчить, наскільки цінувалася на той час думка Римської Церкви. Якщо екстраполювати цю ситуацію на сьогодні, то виходить, що папа у майбутньому святкуванні 1700-річного ювілею буде за відсутності римського імператора грати провідну роль, і це буде також співзвучно самому Нікейському Собору.

Ну й третій момент – це саме питання дати святкування Великодня. Справа в тому, що в постановах Нікейського Собору, які збереглися, вирішення цього питання немає. Про те, що саме на Першому Вселенському Соборі це питання було вирішено і було прийнято відповідну постанову, нам відомо з інших пізніших джерел, які посилаються на цей Собор.

Текст цієї постанови наступний: «Коли постало питання про святіший день Пасхи, за загальної згоди було визнано доцільним, щоб свято це відзначалося всіма в один і той самий день всюди… І воістину, перш за все, всім здалась надзвичайно негідною та обставина, що у святкуванні цього святого торжества ми повинні дотримуватися звичаю іудеїв».

Як неважко помітити, текст цієї постанови вимагає, щоб Великдень звершувався всіма християнами в один день, однак не вказує, в який саме. Ба більше, навіть не містить у собі критеріїв, за якими цей день визначається. Ця обставина також є надзвичайно зручною для проекту об'єднання Ватикана та Фанара: вони начебто декларують виконання вимог Першого Вселенського Собору про святкування Великодня в один день, але при цьому можуть визначати цей день на власний розсуд.

Щоб зрозуміти, наскільки це правомірно і наскільки важлива для свідомості віруючої людини сама дата Великодня (чи краще сказати, Пасхалія), потрібно коротко описати суть питання.

Проблема Пасхалії

Розбіжності щодо того, коли слід святкувати Великдень, існували в Церкві ще з апостольських часів. Поступово склалися дві основні традиції:

• малоазійська, згідно з якою Великдень святкувався 14 числа місяця нісана (приблизно відповідає березню-квітню григоріанського календаря) незалежно від того, на який день тижня випадало це число,
• західна, що покладала святкувати Великдень першого недільного дня після єврейського Песаха, обчислюючи його дату як повний місяць після дня весняного рівнодення.

Видатні церковні діячі того часу намагалися домовитися про єдиний день святкування Великодня. Наприклад, у 155 р. священномученик Полікарп Смирнський вів переговори з римським єпископом Анікетом, але безуспішно. Через кілька десятиліть римський папа Віктор почав вимагати, щоб малоазійські Церкви відмовилися від своєї традиції та перейшли на західну. Інакше він загрожував розривом євхаристичного спілкування. У 325 р. Нікейський Собор зажадав від усіх святкувати Великдень в один день, але формально не визначив сам день. Формула, що використовується нині, в письмових джерелах з'являється пізніше.

Так, Матвій Властар у своїй Алфавітній Синтагмі пише: «Щодо нашого Великодня необхідно звертати увагу на чотири постанови, з яких дві містяться в Апостольському правилі, а дві ведуть початок з неписаного переказу. Перше – ми маємо святкувати Великдень після весняного рівнодення, друге – не святкувати його разом із іудеями в один день; третє – не просто після рівнодення, але після першого повного місяця, що має бути після рівнодення, і четверте – після повного місяця не інакше, як у перший день седмиці». Як бачимо, тут Властар відносить формулу обчислення дати Великодня до усного переказу.

Певно, що на Соборі в Нікеї було вирішено або прийнято за умовчанням, що Олександрійський єпископ повинен щороку вираховувати, в який день поточного року слід святкувати Пасху, і в певний час оголошувати про це всім Церквам. Згодом ці послання були замінені особливим каноніоном, Пасхалією, де день Великодня обчислювався на кілька років уперед. Першу Пасхалію склав у 388 р. Тимофій Олександрійський. Потім Кирил Олександрійський видав нову Пасхалію на 95 років і так далі.

Помісний Антіохійський Собор 341 р. прийняв досить суворе правило проти незгодних зі святкуванням Великодня згідно з рішенням Нікейського Собору: «Всі дерзаючі порушувати визначення святого і великого собору, що був в Нікеї <…> про святе свято спасительної Пасхи, хай будуть відлучені від спілкування та відкинуті від Церкви, якщо продовжать суперечливо повставати проти доброго встановлення».

Після такого суворого визначення нам залишається лише з'ясувати, хто ж дотримується тієї самої Олександрійської Пасхалії, затвердженої, по суті, Нікейським Собором, – католики чи православні.

В історії були моменти, коли Римській Церкві через відсутність постійних комунікацій з Олександрійською Церквою доводилося самій вираховувати Пасхалію. Через це траплялося, що в Римі святкували Великдень в інші дні. Але загалом можна сказати, що Олександрійська Пасхалія використовувалась у всьому християнському світі до кінця XVI століття, коли папа Григорій XIII запровадив нову Пасхалію, а за нею і весь календар, названий згодом григоріанським.

Причиною реформи стала та обставина, що календарний рік за юліанським календарем не збігався з астрономічним роком. Протяжність астрономічного року (його ще називають тропічним) становить зараз 365 днів 5 годин 48 хвилин 45,19 секунд, причому ця величина весь час змінюється, хоча й дуже повільно. Внаслідок цього, якщо в 325 р., коли Нікейський Собор приймав своє рішення, весняне рівнодення припадало на 21 березня, то в XVI столітті воно наступало на 10 днів раніше. Реформа календаря була покликана виправити Пасхалію, але насправді вона її лише заплутала, що, до речі, визнавали та визнають досі багато західних вчених та богословів. Наприклад, у деякі роки з річного кола літургійного життя взагалі зникає Петрів піст. Але найголовніша проблема григоріанської Пасхалії – що Пасха у католиків почала часто святкуватися раніше іудейського Песах чи навіть в один день, проти чого так жорстко виступали Православні Церкви як до, так і після Першого Вселенського Собору.

Коли папа Григорій XIII у 1582 р. звернувся до Константинопольського патріарха Єремії з пропозицією перейти разом на григоріанську Пасхалію, той скликав Собор, названий згодом Великим Константинопольським Собором 1583 р., який прийняв дуже різке рішення: «Хто не слідує звичаям Церкви та тому, як наказали сім святих Вселенських Соборів про святий Великдень і місяцеслов і добре законопоклали нам слідувати, а бажає слідувати григоріанській пасхалії і місяцеслову, той з безбожними астрономами протидіє всім визначенням святих Соборів і хоче їх змінити і послабити – нехай буде анафема».

Щоб не потрапляти під цю анафему (а також і з інших причин), деякі Помісні Православні Церкви перейшли на так званий Новоюліанський календар, який буде повністю співпадати з григоріанським ще кілька століть. Таким чином, ці Церкви всі неперехідні церковні свята святкують разом з католиками. Але при цьому Пасхалія у всіх таких Церквах залишилася традиційною Олександрійською, заснованою на юліанському календарі. А ось латиняни цю Пасхалію змінили, підпавши під анафему Антіохійського Собору, не кажучи вже про Константинопольський Собор 1583 року.

Підозріла синхронність

І на сторінках СПЖ, і на інших ресурсах висловлювалося припущення, що обкатування об'єднання Фанара та Ватикана проходитиме в Україні на прикладі УГКЦ та ПЦУ. Уніати – це складова частина Католицької церкви, а ПЦУ підпорядковується Фанару у питаннях, названих «важливими» згідно з Томосом 2019 р.

Ще у грудні 2020 р. глава УГКЦ Святослав Шевчук заявив, що його релігійна структура хоче перейти на новий календар разом із «православними братами» з ПЦУ. При цьому він не приховував, що ця дія має екуменічний аспект. «Україна має свій особливий контекст, зокрема, екуменічний, традиційний, є певні історичні моменти, які все ж десь підсвідомо сидять у наших серцях і це вимагає не одноосібного, а всенародного міжцерковного, екуменічного обговорення та руху», – розповів тоді Шевчук .

І ось зараз тема синхронного переходу на григоріанський календар стала активно вкидатися в інформпростір. У середині жовтня 2022 р. «синод» ПЦУ повідомив про «тестове» святкування Різдва 25 грудня «з метою вивчення реальної церковної потреби у здійсненні найближчим часом календарних змін». А в УГКЦ зробили аналогічну заяву про календарну реформу у польській митрополії УГКЦ.

20 жовтня 2022 р. «архієпископ» ПЦУ Тернопільський та Кременецький Нестор заявив, що для святкування Різдва Христового за григоріанським календарем, тобто. 25 грудня, достатньо бажання віруючих, «додатково більше жодних рішень не потрібно». Тобто якщо парафіяни хочуть, вони можуть відсвяткувати Різдво 25 грудня, щоб потім… відсвяткувати його знову вже 7 січня, оскільки цього дня Різдво святкуватиметься у всіх парафіях ПЦУ, незалежно від того, чи була служба 25 грудня.

А в листопаді вже чимало парафій ПЦУ та УГКЦ оголосили не лише про святкування Різдва за григоріанським календарем, а й про повний перехід на новий стиль. Серед них – «священник» з Мамаївців Іван Чокалюк, якого називають рідним дядьком глави ПЦУ. Все це вказує, що процес переходу на новоюліанський (чи григоріанський) календар спущений зверху. Поки що негласно. Але немає сумнівів, що як тільки частина парафій почне жити за новим стилем, буде оголошено про повний перехід цих конфесій.

І ось на тлі таких подій патріарх Варфоломій заявляє, що вже йдеться про синхронізацію святкування Великодня. Чи можна назвати це випадковістю?

Висновки

По-перше, судячи з тону і букви заяви патріарха Варфоломія про намір синхронізувати святкування Великодня з католиками, він позиціонує себе як представника всього Православ'я. Він говорить не про свою Константинопольську Церкву, а про Православ'я взагалі, називаючи його «православною стороною». Це просування ідеології Фанара «перший без рівних», за якою Константинопольський патріарх є певним главою Православного світу. Ця ідеологія, звичайно ж, суперечить православному розумінню того, що є Церква і Хто є її справжнім главою. Однак патріарх Варфоломій цей факт ігнорує та прагне залучити до проекту об'єднання з католиками весь Православний світ. І зараз настає час, коли від кожної Помісної Церкви, а великою мірою, від кожного православного християнина залежить, чи буде Православ'я залучено до цього проекту, чи ні.

По-друге, на наших очах проект об'єднання входить у свою вирішальну фазу, наповнюючись конкретикою. Перший контур вже позначений – це синхронізація святкування Великодня. За ним, як слід очікувати, підуть і інші.

По-третє, можна припустити, що Ватикан у цьому питанні цілком може повернутися до Олександрійської Пасхалії, представивши це як поступку Фанару. Практика використання деякими Помісними Православними Церквами новоюліанського (а по суті григоріанського) календаря у поєднанні з Олександрійською Пасхалією довела, що таке цілком можливо. Тим більше, що Рим користувався цією Пасхалією до XVI ст. Однак за цю нібито поступку Ватикан може вимагати поступки від Фанара у так званому питанні першості, тобто вимагати визнати за римським понтифіком верховенство у майбутньому об'єднанні.  При цьому друга найважливіша розбіжність, католицьке вчення про філіокве, може бути взагалі винесена за дужки, тобто може бути визнано, що і православні, і католики можуть бути єдині за існуючої розбіжності з цього питання. Це, звісно ж, явно суперечить традиційному погляду Церкви на те, що таке єресь і як з нею треба поводитися.

Втім, можливо, у Ватикана вистачить сил змусити Фанар прийняти свою католицьку Пасхалію.

По-четверте, є всі підстави вважати, що синхронні заяви ПЦУ та УГКЦ про перехід на григоріанський/новоюліанський календар з'являються не самі по собі, а в рамках більш глобальних процесів об'єднання, що йдуть на рівні Фанара та Ватикана.

Що це все означає для УПЦ?

Для УПЦ ці процеси, з одного боку, виглядають загрозливо. Якщо ПЦУ з УГКЦ перейдуть на новий стиль, то в суспільстві з'явиться новий аргумент для її цькування. До питання мови та загальної «непатріотичності» додасться питання календаря. Юліанський оголосять «московським», а всіх, хто його дотримуватиметься, – москалями та зрадниками, які не хочуть свят «з усім цивілізованим світом». Але з іншого боку, в умовах, коли Фанар із Ватиканом (і їхні сателіти) вибудовуватимуть контури об'єднання, вірність юліанському календарю та традиційній Олександрійській Пасхалії буде ще однією рисою, що ідентифікує УПЦ як Православну Церкву (на відміну від решти українських релігійних організацій).

Сьогодні на УПЦ чиниться тиск із різних сторін з метою змусити її об'єднатися з ПЦУ, представляючи це як об'єднання українського Православ'я. І для багатьох нецерковних людей таке бачення є цілком логічним, особливо в умовах війни з РФ. Але з'являється зараз все більше знаків, що найближчими роками може виникнути нова глобальна унія РКЦ та Фанара. Вона подаватиметься як небувалий успіх з єднання християн, але насправді стане поглинанням частини православних католиками. І, схоже, 2025 рік стане в цьому процесі маркерним.

Так, церковний календар і навіть Олександрійська Пасхалія не належать до догматів Церкви, але в сьогоднішніх релігійних розкладах вірність їм може виявитися ознакою вірності Православ'ю як такому.

Читайте також